Йдеться не про медичну допомогу, а саме про повсякденну підтримку: допомогти встати з ліжка, пересуватися по кімнаті, зорієнтуватися у часі та просторі, одягтися, поїсти чи висловити свої потреби.
Ключове — встановити, чи може людина самостійно, безпечно та без загрози життю і здоров’ю забезпечувати базові життєві потреби з урахуванням:
- частоти потреби у допомозі (епізодично, регулярно, постійно);
- обсягу допомоги (часткова або повна);
- ефективності допоміжних засобів реабілітації.
Якщо виконання дії супроводжується значним болем або ризиком для життя і здоров’я, вважається, що така дія не може виконуватися самостійно.
Потребу в постійному сторонньому догляді можуть встановити двома шляхами — залежно від ситуації.
1. Через оцінювання повсякденного функціонування (ЕКОПФО).
Це відбувається у межах встановлення або підтвердження статусу інвалідності. Один із можливих результатів оцінювання — встановлення потреби в постійному сторонньому догляді. За результатами людина отримує витяг з рішення та рекомендації, що є медичною частиною індивідуальної програми реабілітації.
2. Через лікарсько-консультативну комісію (ЛКК).
Якщо інвалідність уже встановлена і потрібне лише документальне підтвердження потреби в постійному сторонньому догляді без повторного проходження оцінювання повсякденного функціонування, ЛКК може оформити відповідний висновок.
На підставі рішення експертної команди або висновку ЛКК можуть бути розпочаті подальші дії: оформлення соціальних послуг (зокрема постійного стороннього догляду), підготовка документів для органів соціального захисту.
Детальніше — у матеріалі на сайті МОЗ: https://tinyurl.com/ycmccnh3