Барʼєри створюють люди, але і до безбарʼєрності ми теж причетні. Коли двері супермаркету автоматично відчиняються перед нами — це про безбарʼєрність. І навіть коли до нас правильно звертаються і не вміщують у вигадані суспільством рамки — це не лише про етику, а також про безбарʼєрність. То що ж це? Наш комфорт. Це наша зручність та безпека. Тому свідомо чи підсвідомо люди її прагнуть.
Кожна людина заслуговує на повагу, розуміння та задоволення власних потреб, кожен із нас цього вартий. Громадська спілка (ГС – ред.) «Ліга сильних» бореться з барʼєрами ще з 2021 року.
Їхній проєкт «Empower Ukraine» спрямований на покращення умов життя людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб (ВПО – ред.) та інших вразливих верств населення. Його реалізовують з вересня 2023 року у 6 областях: Волинській, Чернівецькій, Тернопільській, Полтавській, Черкаській та Івано-Франківській. За цей період команда Ліги допомогла понад 10 000 людям. Це грошова допомога, також надані асистивні засоби та перевезення. Тобто, транспортування людей з інвалідністю на ті, чи інші медичні процедури, наприклад – гемодіаліз. В Івано-Франківській області допомогу отримали 2000 бенефіціарів. Чому ця допомога важлива і як вона вже вплинула на життя людей – розповідаємо у матеріалі.
Підтримка для сильних: як проєкт «Empower Ukraine» допомагає людям з інвалідністю
20 березня у Центрі надання адміністративних послуг селищної ради Єзупільської ТГ відбулася зустріч бенефіціарів та їхніх родичів з координаторкою «Ліги сильних» у Івано-Франківській області Наталею Басараб. Учасники зустрічі не лише поспілкувалися про допомогу, а й подали на неї документи.
Зустріч відвідали 10 жителів Єзупільської громади. Саме така кількість заради комфорту людей і уникнення довгих черг. Прийшла й Надія Мельник. Вона працює вчителькою в одному з ліцеїв селища, а разом з тим доглядає чоловіка. Він завжди потребує сторонньої допомоги, тож турбуються про нього разом із сином.
Її чоловікові Василю 60, і у нього інвалідність першої групи. Діагноз: полінейропатія демієлінізуючого характеру. Це захворювання нервової системи, яке пошкоджує периферичні нерви у тілі. Тобто ті, що знаходяться за межами головного та спинного мозку. Через це людина відчуває біль та слабкість, а Василь зовсім втратив контроль над кінцівками.
«Шанований ветлікар, брав активну участь у житті громади, люди відгукувалися про нього: “І мухи не зобидив”. Та хвороба підступна, і вона не перебирає. Вона чомусь вибрала саме його, ну і разом з ним — мене. Я несу свій хрест. Мабуть, я сильна… Я сильна, і тільки це мене тримає», — розповідає Надія.
Спочатку перебіг захворювання був млявим, а потім почалися серйозні ускладнення. Василеві відняло одну ногу, згодом – іншу, далі слабкість перейшла й до рук. Чоловік хворіє вже 10 років, зараз він може рухати тільки пальцем руки. Наприклад, щоб зателефонувати, та іноді Василь телефонує й випадково — просто тому, що не вдається керувати тілом так, як би цього хотілося. Проте, з підтримкою родини, він зберігає оптимізм.
«Почуття гумору його не полишає, й іноді він каже: “Я розумніший за вас п’ятьох!” (у родині 5 людей-ред.). Пам’ять феноменальна у нього, повірте, всі номери телефонів, всі номери рахунків, навіть ідентифікаційні коди, світло, газ (рахунки, — ред.) — він це все пам’ятає. Все у нього, як у комп’ютері. Та кажу ще раз, хвороба не перебирає мудрими…»
Захворювання не лише підступне, його лікування ще й дороговартісне. Щомісяця на нього сім’я витрачає від 4 до 5 тисяч гривень. Пенсія чоловіка цього не покриває. До того ж, Надія Мельник називає лікування супутнім, адже воно лише підтримує життя Василю. Головне лікування коштує 24 тисячі доларів на рік, і такої суми, на жаль, у сім’ї немає.
Тому будь-яка підтримка для родини має велике значення. Так, наприкінці 2024 року в межах проєкту «Empower Ukraine» Василь та ще 13 мешканців Єзупільської громади отримали асистивні засоби. Серед них засоби самообслуговування для літніх людей, пульсоксиметри, набори для людей з церебральним паралічем та постінсультні комплекти. А 20 березня люди з інвалідністю чи їхні родичі подали документи на отримання одноразової грошової допомоги.
Проєкт спрямований на покращення умов життя людей з інвалідністю та надання допомоги вразливим верствам населення під час війни. Аби допомогти, з людиною необхідно познайомитися і зрозуміти її потреби. Координатори збирають запити, опрацьовують і аналізують їх. Під час опрацювання особлива увага приділяється до питання захисту персональних даних: від збору документів, опрацювання та надання допомоги – все абсолютно конфіденційно. Як зауважує Наталія, запити на отримання допомоги надходять регулярно, як безпосередньо від людей, так і від громад, адже вони добре знають потреби своїх жителів.
Процес надання допомоги може зайняти більше часу. Наприклад, за нестачі документів або ж якщо звертаються по обладнання, яке складно одразу придбати. Проте, стараються допомогти всім, у межах своїх можливостей.
«Ми живемо в такий складний час, коли війна. Всім складно. Доводиться бути у вирі подій. Іноді думаєш, що ти залишаєшся сам на сам зі своєю проблемою, але, на щастя, це не так. Бо є хтось, хто піклується, цікавиться твоїм життям і старається хоч чимось допомогти… Ці кошти не допоможуть нам з усім і назавжди, але завдяки їм ми продовжимо необхідне лікування», — розповіла Надія Мельник.
Керівник з управління гуманітарними проєктами у Християнській Місії Незрячих (СBM — ред.) Тілль Кюстер активно співпрацює з проєктом «Empower Ukraine». Він зазначив:
“Якщо ми як CBM, і як етичні суб’єкти загалом, хочемо надавати гуманітарну допомогу, життєво важливо співпрацювати з місцевим населенням і постраждалими. На щастя, гуманітарну допомогу отримують все більше людей з інвалідністю, і цей проєкт є чудовим прикладом. Зокрема, тому, що його очолюють, розробляють і реалізують люди з інвалідністю”.
Непосидючий стиль життя з кріслом колісним
Тарас Королик пересувається за допомогою крісла колісного вже більше 40 років, тож еволюція безбар’єрності йому знайома не за чутками, розповідає його дружина Галина. Це сталося після операції на хребті у 1983 році. Через малорухливий спосіб життя у чоловіка іноді утворюються пролежні, тож він проходить зараз лікування у місті Галич. Готується до невеликої операції.
Разом подружжя живе 20 років. Коли познайомилися, Тарас уже користувався кріслом колісним.
«Ми не часто звертаємося по допомогу до держави чи напряму до селищної ради, бо розуміємо, що час такий, коли допомога потрібна всім. Але у екстрених випадках, як-от зараз, коли потрібна операція, — не нехтуємо допомогою. Розуміємо, що і на неї, і на реабілітацію після знадобиться багато ресурсів і фінансових, і фізичних. Тож, дуже вдячні і втішені сьогоднішній зустрічі», — розповідають вони.
Тарас не байдикує, займається бджільництвом. Робота на пасіці потребує руху, але через це крісло часто ламається. Проте, сім’я ремонтує його, іноді допомагає син чи сусід.
«Даємо собі раду самотужки», — жартує Галина.
Додає, що чоловік за бджолами іноді сумує більше, ніж за нею. Пасіка стала його палким захопленням ще багато років тому.
За словами подружжя Королик — зміни є. Порівняно з минулим, громада тепер значно доступніша і люди у спілкуванні вільніші. Лікування, і медичне обслуговування також кращі. Та до повної безбр’єрності ще далеко.
«У нас тут нема і пандусів таких, аби зручні були. У селищну раду ми не можемо увійти, отут (ЦНАП, — ред.) можемо. Але крісло у двері не пролазить. Десь у магазинах поставили пандуси для вигляду, напевно, але користуватися ним складно, а іноді й неможливо».
Згідно будівельних норм нахил пандуса немає перевищувати 7.5%. Його ширина повинна бути від 1.2 метри, щоб люди на кріслах колісних могли комфортно пересуватися. Якщо краї пандуса не межують зі стіною, тоді потрібно встановити захисні бортики. Також, обов’язковою вимогою є поручні, за які людина зможе триматися і допомогти собі піднятися, чи спуститися.
Пандуси іноді замінюють рейки, якими продубльовано сходи. Ви могли бачити такі дві металеві балки на сходах магазину, чи деяких аптек, саме про них згадує Галина та Тарас Королик. Часто їхній нахил надто стрімкий, також немає поручнів, через що людина на кріслі колісному самотужки не може піднятися сходами. Крісла колісні є дуже різними, з різними колесами та їхньою шириною. Коли замість якісного пандусу є дві металеві перекладини прикручені до сходинок – немає гарантій, що твоє крісло колісне або ж дитячий візок у них поміститься.
Проте, Галина і Тарас запевняють, що громада дружня, якщо чоловік не може сам піднятися, то телефонує, наприклад, до магазину чи аптеки — і консультанти виходять до нього на вулицю. І ця доброзичливість і відкритість у людях імпонують їм найбільше.
Анка Гунта — віце-президентка Європейського форуму людей з інвалідністю та керівниця Латвійського об’єднання організацій людей з інвалідністю SUSTENTO, яке також співпрацює з «Empower Ukraine», каже:
“Ми дійсно бачимо різницю з лютого 2022 року, багато гуманітарних організацій в Україні все частіше враховують голоси та права людей з інвалідністю. Однак попереду ще багато роботи. Ми продовжуємо адвокацію з нашими місцевими партнерами в Україні та ЄС, щоб забезпечити постійне включення людей з інвалідністю до технічної експертизи. Ми завжди говоримо: «Нічого про нас, без нас», і дійсно працюємо в цьому напрямку!”
Допомога, рівність, підтримка: Прикарпаття стає доступнішим
Люди мають різні запити, розповідає Наталія Басараб, багато з них інформаційні. Тобто, бенефіціари шукають куди їм звернутися з тих, чи інших питань. Фахівці “Ліги сильних” проаналізували багато ресурсів і створили посібник. Там ви знайдете як і де можна отримати допомогу — соціальну, юридичну, медичну. Незабаром він буде опублікований на сайті, а поки ви можете ознайомитися з чеклистом впровадження доступності «Безбар’єрна громада».
Зі слів голови Єзупільської територіальної громади Ігоря Лукашевича та директорки Центру надання адміністративних послуг Ганни Черепахи, в їхній невеличкій громаді зараз проживає понад 300 людей з інвалідністю. Серед них є і діти, і ветерани, і люди старшого віку. Декілька людей з інвалідністю працюють тут, у селищній раді. Голова наголошує, що це цінні спеціалісти, і громада відкрита до співпраці.
«Безбар’єрність — це рівність у суспільстві для всіх і у всіх напрямках», — зазначив голова громади Ігор Лукашевич.
Аби цього досягти, громада створює безпечне середовище. За його словами, вже облаштовано орієнтовно 70% критичної інфраструктури пандусами. Тобто, у більшість медичних установ, а також частково старостинські округи та пошту — тепер можуть потрапити всі бажаючі. Саму ж селищну раду та ЦНАП влітку перенесуть у інше, більш зручне приміщення. Залучають до змін і молодь, якій важлива тема інклюзії та рівності. Запрошують на тренінги, також, підтримують молодіжні ініціативи. Наприклад, допомагають проводити благодійні заходи.
Голова громади наголосив:
«Як жителі громади, люди з інвалідністю мають повне право мати доступ до кожного об’єкту, до кожного працівника селищної ради. І, звісно ж, до всіх необхідних послуг. Для цього проводять відповідні навчання».
Ігор Лукашевич запевняє, що працівники органів місцевого самоврядування відвідують тренінги та щороку вдосконалюють свої знання у темі роботи з людьми із вразливих груп населення.
Керівництво громади ділиться, що їм приємно чути щиру вдячність від мешканців, вони задоволені результатами співпраці з «Лігою сильних».
«Сподіваюся, що ми будемо продовжувати нашу співпрацю для допомоги людям, бо якщо кожен з нас буде робити добро — добрих людей ставатиме більше», — додає Ганна Черепаха.
Що необхідно знати про безпеку бенефіціарів і її убезпечення?
“Сейфгардинг” або ж “убезпечення” — це термін який використовують у гуманітарній сфері. Ним характеризують норми та заходи, спрямовані на запобігання заподіяння шкоди отримувачами допомоги (бенефіціарами – ред.), та людьми, які її надають. Також належне реагування, якщо шкоду все ж завдали.
“Тобто, ми, як організації, маємо дбати про те, щоб не завдати шкоди та не порушити права людей, для яких ми працюємо” — пояснює Анастасія Литвинова, консультантка проєкту “Empower Ukraine” з питань убезпечення.
Анастасія згадує, згідно досліджень, що провели фахівці з Великобританії — 26% опитаних ставали свідками застосування сексуального насильства та експлуатації з боку гуманітарних працівників.
“Оскільки Україна перебуває у гуманітарній кризі, ця тема є надзвичайно важливою” — наголошує Анастасія.
Адже, війна робить всіх людей вразливими. І звертаючись по допомогу українці мають почуватися безпечно. Та знати, що їм допоможуть, а не заподіять гіршої шкоди.
«Ліга сильних» працює з вразливими групами населення. І розуміючи свою відповідальність, серйозно ставиться до убезпечення. Окрім наявних політик і процедур, вони регулярно проводять навчання для персоналу, а також просвітницьку роботу з громадами, де працюють”, — ділиться Анастасія Литвинова.
Консультантів та підрядників обов’язково ознайомлюють з підходами до роботи. А бенефіціари — отримають детальне пояснення про стандарти поведінки персоналу «Ліги сильних». Також, вони дізнаються, яким чином можуть повідомити про порушення або свої занепокоєння: йдеться не лише про фізичну наругу, а й словесну некоректність, цькування, дискримінацію та відмову в наданні послуг.
Система убезпечення включає комплекс політик і процедур, які спрямовані на унеможливлення заподіяння шкоди і забезпечення безпеки під час надання гуманітарної допомоги. Проте, якщо ви стикнулися з будь-якою формою насильства – можете подати скаргу. У Лізі існує механізм перевірки таких випадків, і тут реагують на кожну скаргу, без винятків.
Експертка згадує, що на рівні державних структур поки немає вимог щодо проходження навчання з “убезпечення” працівниками. Проте, Анастасія вважає, що це варто змінити:
“Для будь-якої місцевої, всеукраїнської, міжнародної організації це має бути пріоритетом, адже наші працівники та працівниці мають допомагати, розуміти, підтримувати. Нанесення шкоди, свідомо чи несвідомо — глибоко суперечить завданням громадського сектору та гуманітарної сфери”.
За її словами, питання убезпечення є багатогранним і стосується всіх людей в будь-якій волонтерській сфері. Рекомендує створювати кодекси етики, чи правила роботи, де будуть чітко прописані стандарти поведінки працівників. А також працювати з персоналом і покращувати їхні знання:
“Заходи з убезпечення повинні стати частиною корпоративної культури”, — підсумовує Анастасія Литвинова.
Також, експертка рекомендує охочим пройти онлайн навчання з тем: “Принципи забезпечення захисту”, “Вступ до Основного стандарту надання гуманітарної допомоги (2014)” та “Основи забезпечення захисту від організації Save the Children”.
Воно безкоштовне, доступне українською мовою, і допоможе вам краще орієнтуватися у темі убезпечення.
Цей матеріал створено за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO), CBM та Європейського форуму з питань осіб з інвалідністю. Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать їхнім авторам, тому жодним чином не можуть вважатися офіційною думкою фінансового партнера та Європейського форуму з питань інвалідності.
Березюк Ірина