Сьогодні, у Всесвітній день людей з інвалідністю, світ говорить про особливих людей, ставлення до них з боку суспільства, їхні права та можливості до реалізації. І ставлення багато в чому починається з того, як ми думаємо про них. Адже коли ми думаємо про людину з інвалідністю – інвалідність здебільшого стає важливішою за саму людину. А так не має бути.
Про це розмірковує Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній.
“Наявність інвалідності не визначає людину. Це лише одна з її характеристик, як колір волосся чи тембр голосу. Люди з інвалідністю так само є гарними друзями, цікавими співрозмовниками, надійними колегами чи успішними менеджерами. Вони можуть писати, творити, дружити, подорожувати. Так, інвалідність впливає на побут людини, те, як вона живе своє життя, – але так само на наше життя впливає багато різноманітних факторів.
Напевно також не слід називати людей з інвалідністю «людьми з обмеженими можливостями» – адже, як на те пішло, в кожного з нас вони чимось обмежені: моральними принципами, законами фізики, обмеженнями фізичного тіла. Ми не всемогутні, не кожен може підняти 100 кг чи пробігти марафон. Під час блекаутів ми не можемо подивитися телевізор. Це обмежує нас – але не робить нас людьми з обмеженими можливостями.
Передусім важлива людина.
І особливо це актуальне, коли йдеться про наших захисників, які боронячи Україну від російської імперії зла отримали важкі поранення чи зазнали внутрішніх душевних травм. Вони обмежили свої можливості, захищаючи нас, тож наш моральний обовʼязок – необмежено виявляти до них вдячність, повагу та підтримку.
Отже, маємо зрощувати в собі повагу і любов до кожного, а також піклуватися про те, щоби люди з інвалідністю – ментальною чи фізичною – могли жити, соціалізовуватися та реалізовуватися поруч з тими, у кого інвалідності немає. Ставитися до кожного, як до рівного собі, незалежно від статі, віку, наявності інвалідності. «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22: 39), – навчає Спаситель. Без уточнень. Без застережень. Без винятків”, – зазначив Митрополит Епіфаній.