На кріслах колісних, незрячі, після інсультів: як волонтери відправляють біженців до Норвегії

15.02.2024

Біженці з України їдуть до Норвегії, Дніпро, лютий 2024 року

Три десятки вразливих переселенців з «гарячих» точок відправили волонтери жити до Норвегії. Цих людей вивезли із зони активних бойових дій представники евакуаційної організації «Схід SOS» і розселили по шелтерах у менш небезпечних регіонах. Це – люди з фізичними травмами, маломобільні, незрячі, пацієнти після інсультів і особи з деменцією. В скандинавській країні їм пропонують безоплатне проживання, харчування й догляд – на необмежений термін.

Потяг на Львів із Дніпра відбуває о 22-ій. Але вже за годину до відправлення на пероні людно – 11 людей, яких везуть до Норвегії, а ще: евакуаційники, волонтери, персонал для супроводу.

До місця призначення добиратися кілька діб – спершу треба пережити тривалу поїздку потягом до Львова, а далі – до Польщі.

Олена з Бахмута

Серед тих, вирушає в путь, – Олена з Бахмута. В рідному місті під обстрілами без води та світла вона прожила близько пів року. У листопаді 2022-го її вивезли волонтери «Схід SOS».

Жінка пережила чотири операції через травми хребта та обох тазостегнових суглобів.

Олена в потязі

Я зможу самостійно там жити, але згодом, а зараз мені потрібне лікування
Олена

«Більш як рік я – по лікарнях. А зараз запропонували – до Норвегії, і я не відмовилася. Страшнувато їхати, але, сподіваюся, на краще. Я зможу самостійно там жити, але згодом, а зараз мені потрібне лікування», – говорить вона.

Подружжя – Юлія та Володимир Сергієнки – з Нікополя. Там під ледь не щоденними атаками армії РФ пара жила весь час повномасштабних воєнних дій. Їх вивезли лише кілька днів тому.

Юлія та Володимир з Нікополя

Володимир – незрячий, має інвалідність I групи. Каже: давня виробнича травма. Це сталося на заводі 12 років тому.

Накривають «Градами», артилерією

Він – металург за фахом, але встиг попрацювати й перекладачем з англійської мови. Його дружина Юлія – доглядає за чоловіком.

«Нікополь, весь район – постійно обстрілюють. Стріляють з того боку, через Каховське водосховище, там всього чотири кілометри до нас. Накривають «Градами», артилерією, у нас немає жодного кварталу, який би не був обстріляний. Наш будинок цілий, а от сусідні – постраждали. Спочатку, якщо обстріли, – ховалися, страшно. А потім звикаєш. Ідеш – і не боїшся», – каже Володимир.

Я знаю англійську мову. Будемо і норвезьку мову вчити
Володимир Сергієнко

«Ми не знаємо, що нас очікує в Норвегії. Але якщо запрошують, значить, будуть якісь умови. Норвегія – спокійна країна, дорога, кажуть. Ми там не були.

Одне – почитати в інтернеті, а інше – побувати, поспілкуватися з людьми. Я знаю англійську мову, не пропадемо. Будемо і норвезьку мову вчити. Дружина сподівається, що буде там квіти вирощувати, улюблена її справа», – додає він.

Віолета Сотникова

З Дніпра до Норвегії відправили 11 людей, ще два десятки – з інших міст України. Більшість із них – маломобільні, й потребують супроводу. З Дніпра до Польщі евакуйованих везе Віолета Сотникова.

Вона сама – також переселенка, з Краматорська. Супроводжує людей від самого початку повномасштабної війни.

Відправлення з Дніпра

Маленька сумочка – це часто єдине, що в них є з речей. Життя, складене в одну торбу
Віолета Сотникова

«Моє завдання – щоб ці люди були нагодовані, сухенькі, щоб вони були спокійні й у доброму настрої, щоб не загубили документи, гроші. Маленька сумочка – це часто єдине, що в них є з речей. Життя, складене в одну торбу. Треба кожного проконтролювати.

Я – їхня нянька. Я щоразу, як приїжджаю додому, – плачу. Такі історії… Мені запам’ятався чоловік – сам з Бахмута – який сказав: «Навіщо мене врятували?». 72 роки, снаряд прилетів прямо у веранду, де лежали документи й тривожна валізка, втратив усе. І так – у кожного своя трагедія», – розповідає Сотникова.

Біженці з України їдуть до Норвегії

Завантажити людей на кріслах колісних та їхні нехитрі пожитки до вагона допомагає Роман Прасіл. Він – евакуаційник із вже майже дворічним досвідом. Його напрямки – Херсонщина та Запоріжжя.

Це мені дає відчуття долученості до перемоги, буду продовжувати, доки є змога
Роман Прасіл

«Ми цих людей вивозили з гарячих точок, опікувалися ними, допомагали відновлювати документи, возили по лікарнях і просто – здружилися…

Це мені дає відчуття долученості до перемоги, буду продовжувати, доки є змога. Не те, щоб катастрофічно, – але є вигорання.

Прогулянки, хобі, заняття спортом, спілкування з друзями – такий мій рецепт. У нас суперкоманда, ми – друзі», – розказує Роман.

Один з евакуйованих

Це одна з трьох груп людей, які їдуть до Норвегії, каже координатор евакуаційного напрямку «Схід SOS» Ярослав Корнієнко.

Ще дві групи – з Харкова та інших міст України. Деяким переселенцям довелося повністю відновлювати документи для виїзду за кордон. Каже: це вперше, коли їхня громадська організація відправляє людей до Норвегії.

Для них це така нагода, я вважаю, – отримати якість життя
Ольга Владимирова

«Одна жінка – з синдромом Дауна, незряча, інша – після кількох інсультів, маломобільна. І така історія – в кожного. Часто це – самотні люди. В Україні в них перспектив фактично немає, хіба хтось візьме та буде ними опікуватися. Але таких людей в наших шелтерах більшає. Роботи більшає – а робочих рук для догляду не вистачає. Для них це така нагода, я вважаю, – отримати якість життя», – зазначає представниця організації Ольга Владимирова.

У Норвегії українських біженців розмістять в заздалегідь підготовлених закладах, які розташовані по всій країні. Обмежень по часу перебування за кордоном у цих людей немає, тож вони там можуть залишитись, скільки потребуватимуть.

Фінансування взяв на себе один з норвезьких доброчинних фондів підтримки біженців.

Потяг рушає

Від початку повномасштабної війни евакуаційна команда «Схід SOS» вивезла з «гарячих» точок близько 10 маломобільних тисяч людей.

Зокрема, у Дніпрі дають прихисток хворим та незахищеним групам переселенців, які у підвалах і під обстрілами були приречені на смерть. Їх вивозять з гарячих точок, садять на потяг, зустрічають на вокзалі в більш безпечному регіоні, годують, розселяють, дбають про медичну допомогу й документи. Десятки людей, здебільшого це були паліативні хворі, померли.

Волонтери кажуть: не раз стикалися із нерозумінням щодо вивезення своїх підопічних, особливо тяжкохворих, – мовляв, «дайте їм спокійно померти вдома». Але кажуть: мова йде про людяність, про гідність: кожна людина повинна мати право жити й померти в належних умовах.

Юлія Рацибарська