Як театр допомагає соціалізуватися дітям із розладами аутичного спектра
Фото з Фейсбук сторінки інклюзивної дитячої театральної студії “МИ”
За останні роки досі відоме лише у вузьких колах слово «інклюзія» стало знайомим мало не кожному. Держава всіляко заохочує навчальні заклади приймати дітей з особливими потребами на інклюзивне навчання до шкіл і дитсадків. Та, виявляється, не для всіх цього достатньо. Наприклад, діти з розладами аутичного спектра потребують більше неформальної взаємодії з однолітками, яку інклюзивна система навчання не може їм забезпечити.
«Коли діти досягають певного віку, батьки починають розуміти, що далеко не академічні навики важливі, а вміння жити в суспільстві, — пояснює мама дитини з розладами аутичного спектра Анжеліка Коломієць. — Нам потрібні майданчики для засвоєння таких навиків. Безумовно, серед них — дитячий садочок та школа. Соціальні навики, які вони можуть дати, дитина засвоює, але тут є певні обмеження. У школі ми вчимося, як поводитися у класі, на перервах, як спілкуватися з учителем. Але перерви короткі, а для наших дітей, у яких дефіцит саме спілкування, цього недостатньо».
Для того, щоб розвивати соціальні навики свого сина, Анжеліка віддавала його до спортивних секцій, але зрозуміла, що сувора спортивна дисципліна — це не зовсім те, що потрібно дитині. Тоді дізналася про можливість створення інклюзивного театру і зрозуміла, що це саме та взаємодія, якої не вистачало як її сину, так й іншим дітям із таким самим діагнозом.
«І» та «МИ»
Ідею створення театральної студії Анжеліка Коломієць запозичила з Мінська. Там уже кілька років працює повноцінний сімейний інклюзивний театр «І». Колектив виступає на другій за важливістю сцені Білорусі. У його виставах беруть участь до 80 акторів.
Анжеліка кілька днів відвідувала репетиції студії, переглянула фільм про театр, у якому зафіксували, як прогресували його вихованці з особливими потребами від початку своїх занять. Це все справило на жінку неабияке враження:
«Прогрес дивовижний. Звісно, є методи, які вчать пластики та мови значно більш ефективно, ніж це роблять театральні студії. Але, на мою думку, секрет у середовищі. Воно більш емоційно відповідне та сприйнятливе, ніж звичайне. Актори більш розвинуті емоційно, ніж представники інших професій. Емоції в театрі більш яскраві, їх хочеться висловлювати та сприймати, зчитувати контекст. Тому мені здається, що занурення дитини у таке середовище має більший ефект».
Щось схоже вона вирішила втілити і у рідній для сина -58-й київській школі. Завдяки Анжеліці з минулого року тут почала працювати театральна студія «Ми». У студії проводять заняття з вокалу, сценічної мови, драматичного руху та театральної майстерності. Її вихованці вже поставили три вистави і не збираються зупинятися на досягнутому.
МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Як розповідає Анжеліка Коломієць, велика проблема для батьків дітей з розладами аутичного спектра — допомогти дитині набути соціальних навичок: як правильно вітатися, розмовляти з людьми, зробити покупку в магазині, як поводитися у суспільстві. Це будь-яка взаємодія з людиною чи людьми, без якої дитині буде дуже складно у майбутньому. Такі навички діти можуть набути лише у взаємодії з іншими. Якщо навчити читати чи писати ще можна у класі, то правильно вітатися за партою не навчиш. Соціальна взаємодія має багато правил і відтінків, які складно піддаються класифікаціям, тому дітям, які не бачать перед собою прикладів, досить важко зрозуміти, що і коли потрібно робити.
«Соціальна поведінка дуже різноманітна, — пояснює Анжеліка. — Ось, здається, вітання. Чого тут можна навчити? Насправді ж воно має багато відтінків. Вітатися можна: за руку, кивком голови, словом «привіт», а в деяких місцях взагалі не треба вітатися. От ви ж не вітаєтеся, коли у метро заходите? Я, наприклад, не вітаюся. Але як пояснити, чому все саме так? Є випадки, коли треба вітатися, але лише кивком голови. Наприклад, під час лекції, щоб не переривати доповідача. Цих соціальних відтінків багато і класифікувати їх дещо складно. Нам це здається природним, а діти з аутизмом цього не розуміють. Якщо їх навчити вітатися вдома, вони будуть вітатися, йдучи вулицею, та привертати увагу».
Анжеліка Коломієць понад шість років вивчає особливості реабілітації дітей з аутизмом. Вона виявила, що багато технік, які застосовуються для занять із дітьми з аутичними розладами, використовують і у театрі:
«Більша частина вправ, які роблять діти в театральних студіях, — це одні з первинних обов’язкових нейропсихологічних вправ: колода, коли дитина котиться, як колода, човник, коли дитина качається, підтягуючи ноги до себе. Моя дитина проходила це у нейропсихолога. Всі ці вправи ми практикуємо і в студії».
У роботі з дітьми намагаються застосовувати індивідуальний підхід. Зрозуміло, не всім удасться перебороти себе, вийти на сцену та зіграти роль у спектаклі. Але робота у театрі знайдеться для кожного: можна допомагати робити декорації чи шити костюми. Для реабілітації така взаємодія буде однаково корисною. Адже суть занять не в тому, щоб допомогти дитині зіграти Гамлета, а у тому, щоб навчити її почуватися комфортно в житті.
«Наш проект керується інструментарієм відомих методів допомоги дітям з розладами аутичного спектра, — розповідає Анжеліка. — До прикладу, є метод прикладного аналізу поведінки. Він широко використовується за кордоном і вважається найбільш пропрацьованим та науково обґрунтованим. Він побудований на корекції зовнішньої форми поведінки дітей. Він швидше доносить інформацію до особливого малюка та дозволяє досягати поставлених цілей. Багато дітей з аутизмом мають проблеми з орієнтацією у просторі. Наприклад, в білорусів (у театрі «І». — Авт.) деякі діти довго не можуть потрапити до театру, вони просто бояться подолати великий вестибюль. Тому, щоб пояснити, куди треба йти, як пересуватися сценою, ми наклеюємо спеціальні доріжки на підлозі, розставляємо знайомі дитині предмети по сцені й даємо інструкцію, до якого предмета йти спочатку, а до якого — потім. Так вихованець запам’ятовує траєкторію».
Заняття у театральній студії повністю адаптують під потреби вихованців: спрощують, розбивають вправи на частини, щоб особливим вихованцям було легше запам’ятати послідовність. Декорації створюють, враховуючи особливість сенсорного сприйняття дітей з аутизмом. До прикладу, у постановці «Троє поросят» зважали, щоб шум від розвалу будиночків був не надто гучним. А також, щоб діти бачили через декорації.
ГОЛОВНЕ — КОМАНДА
«Враження найкращі і в мене, і в дитини», — так розпочинає свою розповідь Наталія, мама одного з вихованців студії з розладами аутичного спектра. Її син ходив на заняття близько року. А в останній виставі студії «Троє поросят» навіть зіграв одну з головних ролей. «Важливо, що син побачив, що таке командна робота, досягнення цілі. Це було дуже гарно, ніби свято для всіх. Такий результат надихає дитину йти далі», — каже жінка.
Син Наталії любить творчі заняття і давно хотів десь себе проявити. Але, на жаль, у таких дітей мало можливостей приєднатися до звичайних гуртків, увійти в колектив, знайти місце, де врахують їхні можливості. Театральна студія, в свою чергу, не лише запропонувала майданчик для розвитку талантів, а й сформувала комплексний підхід до адаптації хлопця.
«Це і дружба, і взаємодія, і спільна справа, і командна робота, чого дуже не вистачає таким дітям. Це допомагає дитині почуватися більш розкуто, проявити свої емоції, — вважає Наталія. — У школі та інших місцях, де є рамки, дитина не завжди могла себе проявити так, як хочеться. Тут же добре сприймають усі емоції дитини, творчі починання, це допомагає почуватися більш вільним».
НОВИЙ ЕТАП
Минулого року в театральній студії займалися 42 дитини. Серед них — троє з розладами аутичного спектра. Анжеліка Коломієць пояснює: більше вони не могли прийняти, адже для того, щоб студія вважалася інклюзивною, до колективу має входити не більше як 15 — 20% дітей з особливими потребами. Та для того, щоб охопити якомога більше дітей у столиці, студію вирішили перетворити зі шкільної на міську. І вже найближчим часом студійці розпочнуть заняття разом із культурним центром «Печерськ».
Кількість особливих дітей у студії буде залежати від того, скільки вдасться набрати нормотипових вихованців. Анжеліка пояснює: для них така взаємодіє теж іде лише на користь. «Звичайні діти в інклюзивній студії бачать різноманіття. Саме цим і прекрасний світ. Якщо ви відвідуєте нові країни — ви збагачуєте свій досвід. Якщо ви зустрічаєтеся з різними людьми — також збагачуєтеся. Читаєте різні книги, дивитеся фільми, відвідуєте секції — чим більше різного, тим ви багатші. Спілкуючись з особливими дітьми, інші вихованці бачать грані емоцій і характерів, яких, можливо, не зустрінуть у звичайному житті. Це також важливий досвід».
Протягом наступного року в студії планують підготувати нову виставу з трьох логічно зв’язаних частин, та поставити його навесні. Керівники студії сподіваються, що колись їм навіть вдасться вийти на велику сцену, як їхнім білоруським колегам.
Охочих долучитися до занять чекають у культурному центрі «Печерськ» (Київ, Московська, 3). За деталями можна звернутися за телефоном 0503283885.
Олена Бережнюк
