Поняття «інклюзія» є новим для нашої країни й тому, ми тільки вчимося та намагаємось зрозуміти його глибокий зміст. Тому зараз виникає чимало оманливого сприйняття інклюзії, що спричиняє хибну поведінку у ставленні до різноманітності.
Перша омана, це називати все, де є люди з інвалідністю — інклюзією. Тут варто згадати що інклюзія означає включення. Включення стосується не лише людей з інвалідністю, а кожного з нас. Включення це форма справедливості, яка говорить про те, що усі ми різні та маємо однакові права на те, щоб виконувати усі ролі у нашому житті: від школярів до працівників.
Друга омана менш очевидна для розуміння, вона говорить про те, що інклюзія — це одна велика родина де існує лише гармонія та мир і наші відмінності не мають значення. Це оманливе бачення інклюзії також говорить про те, що включення — це щастя та дружба один з одним. Іноді ця омана спонукає людей робити вигляд, що не існує ніяких розбіжностей, або вони не мають значення. При такій омані люди втрачають енергію, так як мають проковтнути почуття неприязності й конфліктів, які вони відчувають. Омана, яка говорить про те, що інклюзія дорівнює щастя, призводить до створення псевдоспільноти, в якій люди які страждають, не мають місця в групі, яка цінує лише щасливих людей.
У справжній же інклюзії, члени групи підтримують і часто мусять терпіти слабкі місця один одного, а також поважати відмінності один одного.
Інклюзія не закликає нас жити у казці. Це не ідеалістичний світ, де всі люди доброзичливі, безкорисливі та не мають відмінностей. Ми маємо починати з того, хто ми є. І це не вимагає створення супергрупи, яка може усіх зробити щасливими та задоволеними.
Шлях до включення вимагає більш простих ресурсів. Ми просто повинні бути готовими навчатися ладнати, визнаючи наші розбіжності, наші недоліки та слабкості. І у цій спільній роботі ми знайдемо людей, яких любимо і яких не любимо, друзів і тих кого ледь можемо сприймати. Завдяки цьому, ми станемо новими людьми, здатними будувати нову, більш людську спільноту.
