Для більшості бійців ампутація — один із найстрашніших наслідків війни. Дослідження, проведені лікарями, показали, що для всіх, хто потрапляє в госпіталь, найстрашніше – залишитися калікою. Навіть померти вони не так бояться, як стати неповноцінним.
- Забудьте про жалість. До бійця. До себе. В принципі. Йому потрібно адаптуватися до нової життєвої ситуації. Вам потрібно йому у цьому допомогти. Для цього потрібні сили, яких не буде, якщо ви витратите їх всі на жалість.
- Забудьте слово «інвалід». Це слово передбачає, що людина слабка, «поламана» і непрацююча. Вона – працююча. Вона зобов’язана жити повним життям.
- Надмірна турбота небезпечна. Бійці прагнуть показати, що, не дивлячись на втрату кінцівки, вони сильні і можуть з усім впоратися самостійно. Якщо родичі будуть їм у цьому «заважати», це гіперопікування тільки посилить почуття неповноцінності. Вона здатна спровокувати появу агресивності, дратівливості, замкнутості.
- Уникайте таких формулювань, як «я думаю, тобі було б краще». Повірте, ніхто з оточення не знає, як йому було б краще. Він завжди може відповісти – «мені було б краще з двома руками/ногами». Використовуйте більш м’які питання. Наприклад, «як ти вважаєш,… що тобі було б краще», «що ти реально хочеш зробити» (саме «хочеш», а не «можеш»), «до чого ти прагнеш» тощо). Допомога має бути ненав’язливою, як непомітний сервіс офіціантів у дуже дорогому ресторані.
- Підготуйте людину до повернення додому. Потрібно продумати елементарні побутові ситуації та питання, і максимально їх вирішити. Щоб боєць вдома відчував себе якомога комфортніше. З часом необхідно залучати людину до спільних нескладних дій (купівля смаколиків, подарунків, того, що їй хочеться), які приносили б радість і задоволення їй і оточуючим.
- Просто будьте поруч. Забороніть собі приставати до бійця з розпитуваннями. Після прибуття з місця ведення бойових дій намагайтеся не ставити прямих запитань. Вони можуть викликати у вашого близького негативні емоції. Ні в якому разі не запитуйте у людини про бойові дії — вона може замкнутися в собі. Часто люди, які побували в зоні бойових дій, не люблять про це розповідати. Краще запитайте, як він себе почуває, чого він хоче у майбутньому, про що він мріє. Запитуйте «ЯК ТИ?», А не «Як там?» (у зоні бойових дій). Вас насамперед, має цікавити стан людини, а не ті ситуації, які їй довелося пережити.
- Краще, коли боєць розповідає психологу про те, що тривожить його та завдає болю. Психолог — це людина, яка володіє спеціальними знаннями, що дозволяють професійно надати допомогу у складних процесах відновлення душі та прийнятті складних, а іноді і трагічних ситуацій.
- Виберіть психолога, з яким бійцеві буде комфортно. Якщо під час розмови він відчуває, що йому неприємно — відразу згортайте бесіду. Бійці чомусь вважають, що якщо до них прийшов психолог, значить так має бути і треба відбути розмову до кінця, навіть якщо це неприємно, щоб потім можливо стало легше. Жоден психолог не має права «загострювати рани», які на даний момент вже є у людини. Тому пояснюйте: тобі некомфортно з цим фахівцем? Тоді «до побачення», ми не хочемо більше з вами спілкуватися! Військовослужбовці повинні самі визначати зону свого комфорту.
- Повноцінне життя для молодого чоловіка – це коли жінка поруч. Тому питання фізичної, сексуальної привабливості для них вкрай важливі. Якщо потрібно переконати людину, що вона не втрачена, що боєць привабливий для своєї партнерки (не важливо, дівчини або дружини), — робіть акцент на його ексклюзивності. «На двох ногах всі вміють ходити, а ти ось на одній спробуй». «З двома руками кожен все може робити». «Так, ти не такий, який був раніше. Але ти живий, ти поруч. Це вже щастя. Все інше ми подолаємо РАЗОМ».
- Важлива мотивація – якщо людина хоче чогось досягти, вона шукатиме засоби і можливості. Дуже важливо, коли людина не просто знає, що він відновитися, але ще й сам собі встановлює терміни. Це означає, що він планує, ставить собі завдання, він їх виконує. Мотивацію потрібно виробляти. Його потрібно зацікавлювати. І обов’язково хваліть, після того, як близький домігся успіху, навіть мінімального. Працювати потрібно тільки похвалою, «заманюванням», «пряником».
- Чоловіки — візуали. Для них важливо уявляти мету. Описуйте ті маленькі перемоги, до яких він має прагнути. Це включає зорову фантазію людини і мотивує її працювати над тим, щоб фантазія швидше здійснилася.
- Шансів повернутися на військову службу після ампутації в Україні практично немає. Тому показуйте бійцю альтернативні варіанти подальшої діяльності. Він може бути інструктором, викладачем, реалізовувати певні проекти поза військовою системою. Шукайте і показуйте альтернативу. Людині потрібно допомогти змінити погляд на саму ситуацію. Вона не повинна замикатися в думці: «Я до цього робив так і тепер більше нічого не можу». Потрібно робити!
- Фантомні болі. Є кілька механізмів їх виникнення. Один із них – проростання нервових волокон у рубцеву тканину, де була ампутована кінцівка. Але такий варіант появи фантомних болів вимагає значного часу, який потрібен для того, щоб волокна проросли. У більшості випадків – це звичайний біль після операції і небажання змиритися із втратою кінцівки. Лікувати їх знеболюючими препаратами необхідно вкрай акуратно, щоб лікування не привело до появи залежності.
- Якщо боєць стає дратівливим, вимагає анальгетиків для усунення болю і відразу заспокоюється, коли йому виписують таблетки, – щось йде не так. Потрібно звертатися до лікаря, міняти терапію.
- Уважно стежте за тим, які препарати приймає боєць. Позиція «раз доктор щось призначив – треба пити» неприйнятна. Ви повинні знати, який препарат для чого прописаний, як він діє, коли його можна, а коли – не можна приймати, чи здатний він викликати залежність.
- Підтримуйте тісний зв’язок з лікуючим лікарем. Боєць повинен знаходитися у нього на постійному контролі (хоча б у телефонному режимі).
- Якщо людина схильна до депресивних станів – переконайтеся, що гострі, колючо-ріжучі предмети знаходяться від неї якомога далі. Відкриті вікна, газ – все, що становить загрозу життю людини і тим, хто її оточує, має бути мінімізоване.
- Не потрібно людину насильно приводити у великі компанії друзів або родичів. Вона соромиться. Дуже соромиться. Бійця потрібно оберігати. Тільки якщо він сам готовий і згоден на активну соціалізацію – починайте виходити в люди.
- Паралімпійська збірна України — одна з найуспішніших у світі. Вже кілька років поспіль на Олімпіадах вони досягають значно більших успіхів, отримують більше медалей, ніж звичайні олімпійці. Читайте їхні історії. Вони змогли домогтися багато чого, не дивлячись ні на що і всупереч усьому. Для того, щоб повторити їхній успіх, потрібно багато працювати. І це — можливо, більше того — реально.
Фото: 24 канал