Археологи дослідили ставлення до інвалідності у середньовічному суспільстві, інформує OBUKHIV.INFO.
Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Скелет чоловіка з тяжким вивихом коліна, знайдений на цвинтарі у шведському місті Лунд, допомагає краще зрозуміти, як у середньовічному суспільстві ставилися до людей з інвалідністю. Дослідження поєднує класичні остеологічні методи, 3D-моделювання травм і аналіз історичних джерел для створення ширшого уявлення про турботу й суспільне сприйняття таких осіб.
Автор дослідження — Блер Нолан із Лундського університету — разом із колегами опублікував роботу в журналі Open Archaeology. Це перше дослідження такого типу в скандинавському регіоні.
Скелет належав чоловіку приблизно 30 років (умовно названий “індивідом 2399”), який жив у період 1300–1536 років. У двадцятирічному віці він зазнав тяжкого перелому стегнової кістки в ділянці колінного суглоба. Після цього він більше не міг самостійно ходити й до кінця життя потребував допоміжних засобів — милиць або спеціального упору для ноги.
Аналіз скелета показав, що чоловік отримував як короткочасну, так і довготривалу медичну допомогу. Йому, імовірно, давали знеболювальні засоби, доступні в той час: мазі з лавандовою олією, опіумом та алкоголем. Також потрібен був постійний догляд за відкритою раною та лікування остеомієліту — запалення кісткового мозку, що вимагало дренажу гною.
Коли дослідники проаналізували історичні джерела, щоб зрозуміти соціальний вплив інвалідності цієї особи, виявилося, що уявлення були суперечливими. З релігійної точки зору, інвалідність могла сприйматися і як кара Божа, і як випробування. Водночас Церква підтримувала збір пожертв і організовувала допомогу для людей з інвалідністю — основну медичну допомогу надавали саме монастирі.
Законодавство того часу відображало інше ставлення: тілесні покарання включали відсічення рук, ніг, носа або вух, що іноді породжувало асоціацію між інвалідністю та злочинністю. До того ж, важкість інвалідності оцінювалася не лише за функціональними обмеженнями, а й за видимістю — травма, яку можна було приховати волоссям чи одягом, вважалася менш серйозною.
Незважаючи на такі упередження, “індивід 2399” мав досить високий соціальний статус: він отримував довготривале лікування й був похований у престижному місці — над фундаментом церковної вежі. У середньовічних містах саме багаті мешканці прагнули бути похованими якомога ближче до церкви, і це вказує, що його соціальне становище переважило фактор інвалідності.
Нолан зазначає:
“Законодавчі й релігійні тексти дають ідеалізоване уявлення про ставлення до інвалідності. Лише детальний археологічний і остеологічний аналіз дозволяє зрозуміти, яким насправді було життя таких людей.”
Нестор Обухівський