Університет «Україна» та Київський міський центр соціальних служб спільно реалізували важливий проєкт

26.11.2022

Київський міський центр соціальних служб спільно з Відкритим міжнародним Університетом розвитку людини «Україна» провели пілотний проєкт «Персональний асистент людини з інвалідністю», за результатами якого авторський колектив у складі фахівців Університету «Україна», Київського міського центру соціальних служб та Інституту соціальної та політичної психології НАПН України випустив «Методичні рекомендації з впровадження послуги «Персональний асистент особи з інвалідністю». Проєкт було реалізовано ще у 2020 році, проте книга вийшла лише нещодавно. На жаль, подальша доля проєкту висить на волосині, але попри війну особам з інвалідністю необхідно мати поруч асистента, помічника, який би допомагав як вдома, так і поза ним. Тож – кілька слів про проєкт та книгу.

Ініціатором проєкту «Персональний асистент особи з інвалідністю» став Київський міський центр соціальних служб. В рамках проєкту було здійснено підготовку соціальних працівників та утворено 6 пар – асистент і людина з інвалідністю. Протягом трьох місяців асистенти супроводжували своїх підопічних під час навчання та в побуті, проводилася щотижнева супервізія з асистентами та роз’яснювальна робота з батьками про важливість формування навичок самостійного життя у молодих людей. Проєкт відбувався на базі Університету «Україна» (Київ, вул. Львівська, 23), підопічними стали студенти Університету «Україна» з інвалідністю, що опановували різні спеціальності, а асистентами – студенти Інституту соціальних технологій Університету «Україна», які не мали інвалідності і виявили бажання стати персональним асистентом і, таким чином, підвищити свої професійні навички.

Також в рамках проєкту на базі Київського міського центру соціальних служб відбулося навчання тренерів персональних асистентів особи з інвалідністю. Після закінчення цих занять тренерами стали представники соціальної сфери Києва, які зацікавилися введенням нової послуги. Своїм досвідом ділилися досвідчені тренери Уляна та Віталій Пчолкіни, а також кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної роботи та педагогіки Університету «Україна» Анастасія Базиленко та випускник цього університету Денис Куцеконь.

Результати пілотного проєкту підтвердили важливість впровадження соціальної послуги «Персональний асистент особи з інвалідністю» на рівні м. Києва. Так проходив проєкт. Але у чому ж полягає послуга «Персональний асистент людини з інвалідністю»? Людина, котра виявила бажання стати асистентом і пройшла відповідне навчання, може за потреби клієнта супроводжувати вдома, до місця навчання чи роботи, допомога у пересуванні містом, підтримку в процесі навчання та отриманні багатьох послуг тощо. Це допоможе суттєво розвантажити родини людей з інвалідністю та знизити психологічне напруження, а також – дозволить самій дитині або молодій людині з інвалідністю бути більш самостійною в подальшому житті.

Досвід у проведенні пілотного проєкту фахівці Київського міського центру соціальних служб та Університету «Україна» зібрали та виклали у книзі «Методичні рекомендації з впровадження послуги «персональний асистент особи з інвалідністю». Серед авторів книги – А. Базиленко – доцент кафедри соціальної роботи та педагогіки Університету «Україна», кандидат психологічних наук; Г. Бевз – завідувачка Лабораторії психології спілкування Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, докторка психологічних наук, професорка; Я. Колобова – директор Київського міського центру соціальних служб; А. Мельник – науковий співробітник Лабораторії психології спілкування Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, психологиня; Л. Остролуцька – методист відділу методичного забезпечення соціальної роботи Київського міського центру соціальних служб.

На сторінках книги викладено принципи та алгоритми впровадження послуги «персональний асистент особи з інвалідністю», подано пакет документів з реалізації послуги. Книгу адресовано менеджерам, соціальним педагогам та соціальним працівникам, вчителям, представникам органів самоврядування та громадських організацій, державним службовцям, викладачам, батькам дітей та молоді з інвалідністю та широкому колу читачів.

У книзі розповідається детально про концепцію «філософія незалежного життя» людей з інвалідністю, а також – про проєкт «персональний асистент особи з інвалідністю» від початку і до кінця (мається на увазі пілотний проєкт у Києві», що дозволить за бажання або зорганізувати подібний проєкт у своїй громаді, або ж долучитися на рівні як отримувача послуги, так і надавача, тобто асистента чи тренера. Книга детально розповідає про те, хто може бути персональним асистентом особи з інвалідністю і хто таку послугу потребує. Викладено нормативно-правові документи, що регламентують надання та фінансування послуги, а також алгоритм впровадження послуги. Читачі можуть детальніше дізнатися про комунікацію в процесі надання послуги, про оцінку та моніторинг якості надання послуги, а найголовніше – після прочитання книги кожен українець зможе зробити висновок, що «персональний асистент особи з інвалідністю» – це не якась незрозуміла «новомодна штука», а корисна і навіть потрібна послуга, яка допоможе поліпшити навички самостійного життя людини з інвалідністю, а родичам і батькам – усвідомити, що рідна людина, попри інвалідність, має право і перспективи на особисту незалежність попри будь-який рівень інвалідності. Усвідомлювати це має і держава в особі Міністерства соціальної політики, яке, на жаль, досі не розробило всі положення і стандарти стосовно послуги «персональний асистент особи з інвалідністю», яка вже передбачена на законодавчому рівні.

Повномасштабна війна, розпочата російською федерацією 24 лютого 2022 року поставила на паузу багато проєктів, серед яких і «персональний асистент особи з інвалідністю», але життя не стоїть на місці. До того ж, воєнні дії призводять до збільшення кількості людей з інвалідністю як серед військових, так і серед мирного населення. Тож цей проєкт є дуже актуальним і потрібним. Навіть, якщо здається, що інтеграція людей з інвалідністю та пов’язані з цим проєкти зараз «не на часі», але це абсолютно не так. Бо життя завжди на часі. Попри війну, попри смерть, попри все.