«Вони бачать моїми очима». Як описати жести, міміку і колір? Історія коментатора театральних вистав

Театр може бути інклюзивним простором для тих, хто не бачить. Адже їхніми «очима» стає коментатор, який допомагає їм “побачити” дійство своїми очима. Любомир Покотило уже понад 10 років допомагає незрячим та слабозорим людям долучатися до культурного та спортивного життя. Він створює аудіоопис.

ШоТам розпитало Любомира про те, як це працювати з коментаторської рубки, пояснювати словами візуальне і робити культурний простір ближчим для всіх охочих.

Для шанувальників футболу і любителів кіно

2012 рік. Чемпіонат Європи з футболу і початок моєї історії аудіоопису та тифлокоментаторства матчів для тих, хто чує, але не може побачити. На той момент українські стадіони ще не мали такої опції, але за ініціативою Центру доступу з футболу в Європі та Національної асамблеї людей з інвалідністю, настав її час. Аудіоопис запровадили на стадіонах Києва, Харкова, Донецька і Львова, де відбувалися всі футбольні матчі.

В столиці тифлокоментар для незрячих став звичною послугою для вболівальників під час проведення найзнаковіших футбольних матчів. Втім, пандемія коронавірусу і повномасштабне вороже вторгнення внесли свої корективи. Вболівальникам на стадіони тепер – зась. Але залишити без футболу тих, хто завдяки тифлокоментаторству може «подивитися» матч, ми не могли. Тому ми продовжуємо коментувати протистояння на радіо «Гомер» інтернет-радіостанції УТОС (Українське товариство сліпих).

Варто сказати, що аудіопис футболу й не тільки, це моє захоплення ще зі студенства. Я навчався в Києво-Могилянській академії на соціальній роботі і любив футбол. Згодом вирішив, що ці хоббі, так би мовити, можна поєднати. Для цього я почав шукати себе у різноманітних проєктах з людьми з інвалідністю.

Любомир Покотило під час аудіопису

«Вони бачать моїми очима»

Україні бракує досвіду в аудіописі. Щоби навчитися якісно передавати словами те, що відбувається довкола, я перейняв закордонний досвід, аби згодом застосувати його на Батьківщині. Навчався аудіоопису в австрійських колег, у Києві, Варшаві, також мав спецкурс у Лондоні.

Закордоном, наприклад, у Великій Британії чи Австрії, доступність культурного продукту взагалі гарантується законом. І більшість театрів, музеїв чи інших культурних інституцій у тих країнах забезпечує глядачів з порушеннями зору відповідними послугами. Але зрушення є і у нас. Окрім аудіопису футболу, у 2019 році з’явився документальний фільм про життя незрячих в Україні — «Вдивляючись у темряву», режисера Сергія Волкова. Для стрічки, яка розповідає історію ветерана Віталія Галіцина, який втратив зір на війні і тепер пристосовується до нового життя, текст готував я.

Колись, під час навчання з тренерами, у мене виникло запитання: чи можна у коментарі використовувати слово «бачать», адже глядачі незрячі. Тренер відповів: «Звісно, можна, адже саме вашими очима вони й «бачать».

Театральні вистави для незрячих

Футбол, кіно – озвучувати навчилися. А як щодо театру? Театр – це місце з потужною візуальною складовою. Часто актори користуються звуками, мімікою, жестами і аж ніяк не словами. Хіба можна зробити так, щоб ті, хто не можуть, побачили дійство, яке відбувається на сцені?

З’ясувалося, так. Можна. Кілька років тому ми вирішили спробувати і тестово озвучили першу виставу «Легені» в Театрі на Печерську. Пізніше нас підтримав Український Культурний Фонд і втілити у життя вдалося проєкт «Доступний театр для слабозорих та незрячих глядачів» у трьох київських театрах: у тому ж Театрі на Печерську, в Молодому театрі та Київській опері.

Звичайно, з початку коментувати вистави було трохи боязко, але все починається з малого. Тут важливо підготуватися. Налаштувати співпрацю з представниками театрів, акторами, режисерами, тестування з людьми, які не бачать. І, звісно, копітка праця над текстом аудіоопису. Найголовніше – не говорити зайвого. Зі складнощів, наприклад, у одній з вистав, крім гри акторів, на сцені були відеоефекти – їх описати не просто.

Фрагмент з вистави, яку озвучив Любомир Покотило

Акт перший. Підготовка.

Перше, що потрібно зробити – це підготувати текст аудіоопису вистави. Її потрібно побачити і відчути. Акторська гра завжди на найвищому рівні, ми не можемо відставати. Текст готуємо разом з колективом театру і нашими редакторами, а акторів інколи просимо розтягнути сцену, додати більше пауз, щоб встигнути все описати.

Коли текст готовий і протестований, ми репетируємо разом з акторами – онлайн по відеозв’язку проганяємо усі репліки. Коментатору потрібне зручне місце, як правило, це рубка для інженерів. Звідти добре видно сцену і чути, що там відбувається. А глядачі отримують приймачі з одним навушником, і коли вони сидять у залі, то одним вухом слухають виставу, а другим — текст, який лунає з мікрофона коментатора.

Рубка обладнана спеціальним пристроєм, його закупили в рамках проєкту – обладнання залишиться у театрах і працівники надалі зможуть ним користуватися. Навушники автономні, вони працюють і тримають заряд протягом кількох вистав.

Глядачі з порушеннями зору користуються навушниками та приймачами

Акт другий. Дійство.

Коли глядачі вже на місці, я коротко розповідаю про історію театру, передісторію постановки, представляю головних дійових осіб, і описую сцену. Аудіоопис — це допоміжна функція, основне, це вистава, яку створив режисер і актори. Коментар допомагає глядачам зрозуміти, в яких костюмах актори, які декорації, що розташовано на сцені, як вони змінюються під час вистави.

Людина, яка не бачить або не зовсім добре бачить, не завжди встигає за режисерським задумом. Мові акторів перешкоджати не можна, тому я використовую паузи, щоби описати кольори, які використовуються на сцені, світлові ефекти. Все для того, щоб глядачам було зрозуміло, що поступово відбувається на сцені, і вони цілісно сприймали виставу. Також коментую міміку героїв, їхні рухи – це все, що незрячі відвідувачі не можуть сприйняти, але точно можуть “побачити” моїми очима.

Один проєкт завершили. Давайте наступний!

У 2021-му ми завершили проєкт в столиці. Свої результати представили на підсумковій конференції за участі 18 театрів України. І у нас зародилася ідея створити нові колаборації між театрами і запровадити послуги аудіоопису серед театрів у інших містах.

Для проєкту ми обрали три міста: Рівне, Вінницю та Хмельницький. Іван Педорук, директор Вінницького музично-драматичного театру, Андрій Ковальчук, керівник Хмельницького театру імені М. Старицького та Володимир Петрів, очільник Рівненського музично-драматичного театру й керівниці літературно-драматургічних частин швидко взялися за роботу.

У межах проєкту «Запровадження послуги аудіоопису в обласних театрах Вінниці, Рівного та Хмельницького, який відбувається за підтримки Українського культурного фонду, ми підготували 12 інклюзивних. У кожному місті по 2 вистави. У Вінниці – про Квітку Цісик (ця вистава уже відбулася), а друга – про Марусю Чурай. У Рівному – дві комедії. «Вечеря з диваком» (уже зіграли) і «Мартин Боруля». А в Хмельницькому у нас була вже сучасна постановка Кайдашів і комедія «Божевільна ніч або номер 13».

Оскільки чотири вистави уже відбулися, маємо перші відгуки. Здебільшого, позитивні. Але й маємо те, що варто покращити. Деякі відвідувачі казали, що деколи музика гучніша за текст коментатора, хтось попросив голосніше говорити, а хтось більше описати якогось героя. Все це ми врахуємо у наступних виставах.

Фрагмент з вистави, яку озвучив Любомир Покотило

Тренінги та семінари для співробітників театрів

Ми проводили зустрічі наживо у кожному з театрів, і далі продовжуємо працювати онлайн – розбираємо кожну з вистав, щоби підготувати дві постановки, які вже матимуть готовий текст аудіоопису. Хочеться, щоб надалі представники театрів працювали над коментуванням інших вистав, аби якнайширше представити їх глядачам з порушеннями зору.

Наш проєкт багатокомпонентний. Ще на початку наш консультант з питань безбар’єрного середовища Євгеній Свєт провів практичні семінари в кожному з театрів і інструктаж для персоналу. Колективи могли проаналізувати доступність їхніх закладів культури. Розглядали також способи та техніки супроводу людей з порушеннями зору. Тепер всі працівники театрів знають, як працювати з такою аудиторією, як коректно надати послугу, коли вони приходять до театру, як їх супроводити, скажімо, до місця у залі, до буфету, до гардеробу.

Також ми видали пам’ятку для працівників закладів культури щодо службової комунікації з людьми з інвалідністю. Називається «Доступний театр», авторка Юлія Патлань.

Екскурсія на дотик перед виставою

Окрім тренінгів, наші експерти проводять моніторинг архітектурної доступності приміщень театрів, досліджують наявні бар’єри і надають консультації театрам, щоб їх усунути. І ще один важливий елемент нашого проєкту – це екскурсії на дотик перед однією з вистав. Глядачі можуть доторкнутися до реквізиту, костюмів, декорацій, розміщених на сцені, й відповідно, мати більше уявлення потім під час вистави, що відбуватиметься на сцені.

Таке ми вже робили в київських театрах, і людям було дуже цікаво доторкнутися до того, що потім вони «бачать» на сцені за допомогою аудіоописового коментатора. Проєкт у регіонах має завершитися до кінця жовтня, десь у вересні вже відбудуться такі екскурсії за лаштунки театрів.

Ще про один напрямок роботи – це цифрова доступність. Все більше і більше ми користуємося онлайн-сервісами в повсякденному житті. Тому наш спеціаліст проаналізує кожен із сайтів театрів і застосунки. Аби весь процес був інклюзивним — щоб незрячі відвідувачі могли безперешкодно дізнатися про репертуар, придбати квитки, спланувати свій візит і врешті відвідати обрану виставу.

Альтернатива – це про доступність

Послуга аудіоопису є в деяких театрах Києва, Львова та Харкова. Вінниця, Хмельницький та Рівне підхоплюють цю ініціативу, адже для кожної культурної події має бути можливість скористатися альтернативним форматом.

Запровадження послуги аудіоопису дає можливість не тільки театрам стати більш доступними, але й змогу глядачам з порушеннями зору бути більш соціалізованими, разом з усім залом глибше переживати емоції, насолоджуватися виставою. Директор Хмельницького обласного академічного драматичного театру зауважив, що з війни повертаються воїни з порушеннями зору. Може, вони соромилися б ходити на вистави, а з аудіоописом зможуть активніше відвідувати театральні прем’єри.

Загалом, щоб залучити незрячих глядачів, ми комунікуємо з групами за інтересами, УТОС (Українське товариство сліпих) у містах. Зауважу, що люди з порушеннями зору і так ходять на вистави, але тепер — з більшою зацікавленістю, бо мають додаткову опцію.

Олеся Богдан