Мати щирі наміри комусь допомогти – це нормально. Утім перш ніж ви запропонуєте допомогу, упевніться, що людина насправді цього потребує в конкретній ситуації і за певних обставин.
Якщо вам здається, що втручання потрібне – не варто одразу кидатися і «завдавати добро». Спочатку спробуйте налагодити комунікацію, спитайте: «Чи потрібна вам допомога»? Якщо пропонуєте це людині з порушеннями слуху, покажіть жестами, що ви хотіли би зробити, а потім подивіться на неї, щоб отримати схвалення. Пам’ятайте, комунікувати можуть усі, просто кожен робить це по-різному: хтось словами, а хтось – в інший спосіб.
Важливо також зважати на те, що людина може відмовитися від вашої пропозиції. Якщо вам кажуть «ні» – посміхніться і продовжуйте займатися своїми справами. Якщо ж відповідь ствердна, людина підкаже вам, що ви можете для неї зробити. Трапляються ситуації, коли людина погоджується, але не говорить, чим саме допомогти – в таких випадках пояснюйте свої дії, перш ніж щось зробити:
Я стану ліворуч від вас і переведу на інший бік вулиці. Чи хочете ви, щоби я взяв/взяла вас під руку?
З якого боку мені краще йти, щоби ми могли чути один одного?
Чи хочете ви, щоби я потримав/потримала вам двері?
Такі уточнювальні запитання перед вчиненням тих чи інших дій дозволяють людині прийняти вашу пропозицію або підказати вам і попросити зробити щось інше. Крім того, перепитуючи, ви демонструєте, що цінуєте особистий простір іншої людини і не порушуєте його без її дозволу.
* Текст підготовлений на основі матеріалів «Довідника безбар’єрності», розробленого в межах ініціативи «Без бар’єрів» першої леді України Олени Зеленської
