Захистити солдата: як у Луцьку плетуть маскувальні сітки для захисників

Усі фото: Роман Домбровський

У Луцьку громадська організація «Даун—синдром» плете маскувальні сітки для військових. З початком великої війни усі розвивальні центри закрились — люди із синдромом Дауна залишилися вдома без навчання та соціалізації. Тому їх батьки вирішили поєднувати плетіння сіток із уроками з малювання та розвивальними заняттями.

Коли забрали спокій

Сергій Тимощук прокидається вранці та збирається із мамою до центру, де разом із іншими людьми із синдромом Дауна вони щодня плетуть маскувальні сітки для військових. До війни Сергій міг залишатися вдома сам. Зараз, через постійні повітряні тривоги, мама Світлана не хоче покидати сина наодинці. Бояться обоє.

Аби заспокоїтися, Сергій молиться та просить, аби війна пошвидше закінчилась, а його рідні були у безпеці. Облаштував у своїй спальні куточок для молитви, де ховається, коли хоче побути сам.

Сім’я Тимощуків прокинулася вранці 24 лютого від гучних вибухів. Усі дуже налякались, адже у Луцьку, де вони живуть, завжди було тихо. Перші враження — шок та страх, який сковував. Однак найбільше Світлана хвилювалась за те, як пояснити все Сергію. У той же день зібрались усі сім’єю, аби поговорити про те, що сталось. Спочатку Світлана просто плакала, але заради сина змусила взяти себе в руки. Каже, що він відчуває усі її емоції. Про те, що таке війна, сину пояснювала на простих, побутових прикладах.

Сергій Тимощук (на фото попереду)

«Кажу йому: “Сергію, є такі люди, які хочуть забрати нашу землю, нашу Україну, але ми боремося. Ось уяви, якби ми з тобою пішли до нашого сусіда дяді Юри і забрали у нього картоплю. Звісно, що дядя Юра злився б», — пригадує Світлана.

Відтоді Сергій відповідально ставиться до усіх сирен повітряної тривоги, бере усі необхідні речі та чекає у коридорі, поки не об’являть відбій.

«Мам, чуєш? Знову той путін не дає спокою», — каже хлопець, коли повітря вчергове розриває звук сирен.

У Сергія рідкісне захворювання очей — кератоконус. Це — стоншення і випинання рогівки, що погіршує зір. Хлопцеві потрібна донорська пересадка та постійне лікування. До війни його возили в Одесу в Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені Філатова, де він проходив курси лікування, а також мав декілька операцій. Це допомогло зупинити втрату зору. Зараз потрібно знову їхати на щорічне лікування, але через постійні обстріли Одеси сім’я боїться ризикувати.

Світлана Тимощук

Плести заради перемоги

Світлана з сином приїхали до центру ГО «Даун—синдром», де з перших днів війни всі разом плетуть маскувальні сітки. У невеликому напівпідвальному приміщенні вже зібралося небагато людей, усі щось обговорюють. Посередині кімнати висить велика маскувальна сітка, яку вже почали плести. На підлозі коробки та пакети із тканиною, яку ріжуть та вплітають у сітки. Тут вона повсюди: одна вже нарізана на тонкі смужечки, інша ще ціла. У центрі кажуть, що коли вдома у всіх закінчився старий одяг та ганчірки, пішли вишукувати їх на секонд-хенді.

Спочатку плели лише із темних кольорів, потім почали використовувати й яскравіші матеріали. За три місяці війни сплели та передали військовим 65 сіток. А це — сотні годин праці. Сітками потім накривають військову техніку та маскують позиції. Під час обстрілів сітки часто згорають, щодня потрібно робити нові. Тому плетуть, не зупиняючись.

«Повну версію матеріалу читайте на сайті «Медіа Великих Історій»

Еля Серкожаєва