Згідно з українським законодавством, все, що стосується інклюзії, передається місцевим радам
Згідно з програмою інклюзивної освіти у школах запроваджені класи для дітей з особливими освітніми потребами. Найбільша проблема – це брак кадрів з корекції у маленьких містечках, а також асистентів дітей. Про це розповіла Наталія Компанець, старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, дитячий психолог, остеопат, під час прес-конференції в прес-центрі «Главком».
Згідно з українським законодавством, все, що стосується інклюзії, передається місцевим радам: відкриття інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), фінансування асистентів вихователів-педагогів. З освітньої субвенції відбувається закупівля необхідних матеріалів.
«У школах, які відкривають інклюзивні групи, мають уже підготовлених фахівців, але не вистачає асистентів педагогів, а в маленьких населених пунктах не вистачає людей, які виконують функції з корекції дитини. Тобто на ці заняття субвенція виділяється, але немає фахівців. Зазвичай фахівці з маленьких населених пунктів переїжджають на роботу у великі міста. Тому громади повинні стимулювати таких фахівців залишатися, наприклад, виділяючи кошти на навчання такого фахівця, він потім повинен буде відпрацювати там на місці. Таким чином можна вирішити кадровий голод. Бо гроші є, але вони не освоюються. Від такої ситуації страждає дитина, яка залишиться без корекції», – розповідає Компанець.
https://www.facebook.com/Glavcom.ua/videos/510251319807851/
Інклюзія в Україні на досить гарному рівні. Адже на реабілітацію приїжджають навіть із закордону.
«Зараз така тенденція Європі, що зменшується кількість корекцій дітей з особливими потребами взагалі. Там більше йде до того, що у дитини має право бути такою як вона є, і всі повинні з цим погодитися. У зв’язку з цим протягом останніх трьох років є практика, що до України приїжджають на так званий корекційний туризм. Тобто наші колишні співвітчизники, які колись виїхали жити за кордон і мають діток з проблемами, приїжджають до нашої країни, щоб отримати корекційну роботу з такою дитиною», – зауважує Компанець.
Окрім того, експертка порадила для покращення ситуації з інклюзією змінити дещо законодавство, щоб в одному ІРЦ у фахівця не було у двічі більше навантаження, ніж у іншого фахівця такої ж кваліфікації, заохочувати більшу кількість фахівців з корекції, щоб вони залишалися в маленьких містечках, і вирішити питання з асистентами дитини.
«В Ізраїлі надзвичайно цікавий досвід впровадження інклюзії. Вони вважають, якщо є дитина з особливими освітніми потребами, це добре, адже школи починають боротися за таку дитину. Бо це питання грошей. Відкривається ставка, наприклад, асистента дитини, і держава отримує податки. Якщо дитину правильно корегувати, і коли вона виросте, то теж платитиме податки. Мама, яка віддає дитину в інклюзивні групи, може дозволити собі йти працювати і теж, відповідно, сплачує податки», – каже Компанець.
Принагідно нагадаємо, що цього року з’явився новий порядок про відкриття інклюзивних груп також у закладах профтехосвіти, вишах та у дошкіллі.