Коли стався теракт 11 вересня у Нью-Йорку, собаки евакуювали із зруйнованих будівель двох незрячих. Цей факт не тільки нагадує про трагедію, про ефективність евакуації, а й про те, що у центральному офісі американського мегаполісу на рівні з іншими працювали двоє людей з вадами зору. Ми дедалі частіше намагаємося рівнятися на Захід і часто говоримо про європейські цінності, зокрема про рівність прав і можливостей. Але поки точаться дискусії щодо євроінтеграції, більш як 90% незрячих людей працездатного віку, маючи вищу освіту, професійні знання та навички, бажання працювати та самореалізовуватися, приносити суспільну користь, залишаються на сьогодні без гідної роботи. Такі дані наводить Всеукраїнська громадська організація людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», яка зорганізувала обговорення-презентацію на тему «Можливості працевлаштування незрячих українців – подолання стереотипів та пошук ефективних рішень».
Подолати стереотипи
Захід зібрав роботодавців, представників громадських організацій, профспілок, журналістів, рекрутерів, а також незрячих і слабозорих людей, які змогли працевлаштуватися і які ще шукають роботу. Усі гуртом намагалися віднайти шляхи подолання стереотипів і розв’язання проблеми, які поки що ніяк не може зрушити з місця країна.
Що ж є головною причиною дискримінації людей з вадами зору в нашому суспільстві? Найперше, перешкоджає працевлаштуванню незрячих економічна нестабільність та всюдисуща корупція, а ще – невиконання на усіх щаблях вітчизняного та міжнародного законодавства. Громадські активісти акцентували на «радянській спадщині» стереотипів, неосвіченості відповідних керівних органів та осіб у сфері прав людини й відсутності політичної волі у їх просуванні. Далі розмов та обіцянок справа не просувається упродовж десятиліть.
Утім, віце-президент із зовнішньої політики ВМГО «Генерація успішної дії» Юлія Сачук легко спростувала й пояснила низку упереджених тверджень. Хоч як абсурдно, та чимало людей бояться, що інвалідність із втрати зору може передаватися, а тому неохоче йдуть на контакт з незрячими. Це – підсвідома реакція, і з часом, спілкуючись з ними, можна позбутися її. Ще один стереотип: той, хто не бачить, не може орієнтуватися. Так, люди з вадами зору для орієнтації використовують як тростину, так і різні технічні засоби, і при цьому чудово орієнтуються на робочому місці. Хибною є й думка, що такі працівники не зможуть читати, писати, працювати за комп’ютером та використовувати сучасну техніку. У наш час продукція провідних світових компаній з року в рік удосконалюється, і стає все зручнішою для людей з інвалідністю.
Та все ж часто роботодавці не хочуть брати на роботу незрячих, бо вважають, що ті потребуватимуть постійної сторонньої допомоги. Крім того, потрібні додаткові затрати, щоб забезпечувати їм належні умови праці та й узагалі – такі спеціалісти не вкладатимуться в норми, терміни виконання робіт.
«Так, для незрячих потрібно створити особливі умови, але це не значить, що вони вимагають постійного догляду, – спростувала стереотипи Юлія Сачук. – Якщо є відповідна техніка, людина знає, як усе розташовано, то вона не потребує постійної допомоги, й зможе виконати роботу вчасно. До того ж наше законодавство гарантує, що громадянам з інвалідністю обладнання робочого місця відбувається за державний кошт. Кожен незрячий вже має необхідні програми і певні технічні засоби. Крім того, якщо такому працівнику й треба буде більше часу для виконання завдання, скажімо, прочитати текст, то це компенсується іншими якостями».
Також побутує думка, що під час спілкування з незрячим інші члени колективу почуватимуться некомфортно. Але практика показує, що такий дискомфорт швидко зникає. Адже інтереси у людей з вадами зору такі ж, як і у всіх: самореалізація, прагнення заробляти на життя, мати сім’ю, подорожувати тощо.
Законодавчий батіг і пряник
Економічна вигода від роботи незрячих є, однак вище названі стереотипи заважають роботодавцям її бачити. Держава намагається регулювати це питання через законодавчі норми. Президент ВМГО «Генерація успішної дії» Геннадій Євсев’єв вважає, що наше законодавство надає можливості для працевлаштування і їх треба використовувати. Так, ст. 17-18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» гарантує право незрячим на працевлаштування й встановлює можливості впливати на політику працевлаштування. У ст. 18-1 передбачаються умови реєстрації у державній службі зайнятості таких осіб й забороняється будь-яка дискримінація у цій сфері. При цьому ст. 19 встановлює для підприємств, установ, організацій норми робочих місць для працевлаштування інвалідів: 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а при штаті від 8 до 25 осіб – одного робочого місця.
Держава мотивує роботодавців до працевлаштування людей з інвалідністю. Так, законодавство передбачає пільги за прийняття на роботу працівника, який стояв на обліку в центрі зайнятості. Якщо людина працює два роки на підприємстві, то у перший рік роботодавець за нього не сплачує єдиний соціальний внесок або ці кошти йому відшкодовує держава. Геннадій Євсев’єв зауважує, що єдиний соціальний внесок за такого працівника є меншим: 8% замість 36,7%.
Передбачено державою й санкції, зокрема відповідно до ст. 20, штраф у розмірі середньої заробітної плати працівника за рік. Ці кошти надходять до фонду соціального захисту інвалідів, й направляються на навчання осіб з інвалідністю різних спеціальностей, на створення робочих місць на підприємствах. У статті 188 п1 КУпАП йдеться про те, що невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Попри законодавчий пряник і батіг, роботодавці не поспішають працевлаштовувати незрячих, не хочуть мати справу вони й з фондом соцзахисту.
«Як показує практика, роботодавці раніше не дуже хотіли мати справу з фондом соціального захисту інвалідів, і все – через прояви корупції, – пояснив Геннадій Євсев’єв. – Це прикрий фактор, і ми сподіваємося, що якраз діяльність громадських організацій, зокрема й наша, сприятиме тому, аби ця робота була максимально прозорою».
Як стати успішними професіоналами
Проте є роботодавці, котрі, не вагаючись, приймають на роботу людей з вадами зору. Одна з таких організацій – Британська рада в Україні. Тут визначили чітку політику рівних можливостей та різноманіття, спрямовану захищати від дискримінації та упередженого ставлення. Євгенія Огризко, менеджер з комунікацій Британської Ради в Україні пояснила, що ці принципи – не пусті слова.
«Ми заохочуємо людей з інвалідністю працювати у нас і забезпечуємо можливості розвитку їхньої кар’єри, – наголосила вона. – Також гарантуємо співбесіду всім кандидатам, якщо вони відповідають мінімальним вимогам наших вакансій. Проводимо необхідні зміни у робочому середовищі, інвестуємо в те, щоб наше приміщення відповідало усім потребам. Крім того, проводимо тренінги для співробітників, щоб вони знали, як поводитися і щоб не було стереотипів. 4% наших працівників зазначили, що у них є певна інвалідність. Зараз одна людина з вадами зору в нас працює у кол-центрі асистентом та перекладачем».
Цим співробітником Британської ради є Денис Петров, котрий закінчив університет у Харкові: досконало володіє англійською мовою, працює в онлайн-школах, пише статті та академічні роботи. І таким успіхом може похвалитися не один він. Незрячі вже встигли себе зарекомендувати у різних сферах: програмування, IT-технології, журналістика, юриспруденція, психологія, наукова і викладацька діяльність, музика, медицина та ін. Так, журналіст із Харкова Володимир Носков багато років працює кореспондентом на радіо «Ера-FM», радіо «Свобода». У Харкові його знають і як людину з активною громадянською позицією, а колеги відзначають його високий професіоналізм. Прикладом того, що незряча людина може будувати успішну кар’єру є Степан Філіп. Він закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладав у Києво-Могилянській академії, уже понад 10 років успішно займається адвокатською практикою й має постійних клієнтів. А Олексія Садового можна назвати комп’ютерним генієм: у свої 22 роки він встиг пройти стажування у таких відомих компаніях, як Apple і Microsoft. Після цього навіть отримав запрошення на подальше працевлаштування у США. Зараз хлопець закінчує Київський національний університет імені Тараса Шевченка, і впевнено можна сказати, що з пошуком роботи проблем у нього не буде.
Головне – терпіння і наполегливість
А ось Олександра Римар – нині у пошуках нової роботи, щоб далі розвиватися й отримувати більшу зарплатню. Вона закінчила з відзнакою юридичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, працювала у Вінниці помічником юриста, а пізніше вже в Києві стала працювати у Інтернет-магазині.
«Ми з колегами починали проект з нуля, – розповіла Олександра. – Мені довелося виконувати досить великий спектр завдань: починаючи від пошуку дистриб’юторів, написання статей, аналізу конкурентоспроможності товарів, просування їх тощо. Зараз продовжую працювати в Інтернет-магазині, однак хочу далі розвиватися й отримувати більше. Роботу знайду обов’язково, але головне, щоб вона мене захопила. Багато чого я прагну, але все залежить від того, що мені запропонують. Можливо стану викладачем англійської для дітей, перекладачем, журналістом чи юристом».
Денис Петров,координатор комітету з міжнародних відносин ВМГО «Генерація успішної дії» вважає, що незрячим знайти хорошу роботу можна, але це потребує зусиль і бажання. Він сам також зараз шукає роботу у сфері перекладів та журналістики.
«Той, хто хоче працювати – роботу знайде, – сказав він. – Так, буде важко, але треба шукати. Я працюю он-лайн: на відстані роботодавці не знають, що я не бачу і без проблем беруть на роботу. І навіть якщо дізнаються, їм це буде неважливо А коли працевлаштовуєшся у звичайні структури, тоді, зазвичай, не доходить і до співбесіди. Звісно, за певної наполегливості знайти відкриту до діалогу людину можна, але потрібне терпіння».
У рамках відкритого невимушеного спілкування швидше долаються стереотипи і бар’єри, що завадять незрячим почуватися на рівні з повноцінними працівниками, а роботодавцям сміливо запрошувати до себе на роботу таких спеціалістів. Тож цілком ймовірно, що комусь із моїх співрозмовників завтра чи післязавтра зателефонують і запросять на роботу. І не помиляться у своєму виборі.
Олеся Брязгунова