“Ось уже близько трьох місяців я сиджу дома без роботи. У податковій інспекції Куйбишівського району м. Донецька (останнє місце роботи – авт.) не працює зв’язок, район контролюється бойовиками.
Упродовж цього часу я намагаюся знайти роботу в Києві, оскільки вже давно мрію жити й працювати саме в столиці. Та через те, що я маю групу інвалідності з діагнозом ДЦП (легка форма), на моє резюме роботодавці не звертають увагу. Попри те, що я закінчив Донецький університет за спеціальністю “Фінанси” із червоним дипломом, маю загальний стаж роботи – понад 10 років…”.
Це повідомлення у фейсбуці написав Григорій Гришкан, “людина із зони АТО”. Незважаючи на непросту ситуацію, він вірить, що знайде роботу в столиці України. Знайде роботу, яка б відповідала його кваліфікації й гідно оплачувалася.
“Люди з інвалідністю – конкурентноспроможні”
Григорій надсилав офіційний запит у державну податкову інспекцію (ДПІ) з проханням його переведення в інші відділення в Києві. На що отримав відповідь, що у зв’язку з АТО “встановлено простій у роботі ДПІ” до закінчення обставин, що створюють загрозу життю та здоров’ю працівників.
“Додатково повідомляємо, що працівники органів Міндоходів із зони АТО можуть звернутись з питання переведення до інших податкових інспекцій на території України за умови згоди керівництва та наявності вакантних посад у обраній ними ДПІ за власним бажанням”, – йдеться у відповіді.
Також у листі зазначено, що згідно з п.п. 4.6 п. 6 наказу Міндоходів від 08.07.2014 №381 термін виплати збереженого середнього заробітку триватиме на період дії простою. Відповідно, оформлення документів щодо переведення чи звільнення працівників ДПІ в Куйбишевському районі м. Донецька буде здійснюватись після закінчення простою в роботі.
“Але заробітна плата за вересень-місяць досі не виплачена, оскільки є додаткове розпорядження, що забороняє виплату грошей в зоні АТО… Нещодавно стало відомо, що податкові ліквідовують, а людей повністю скорочують. Їх нікуди не переводять…”, – коментує Гришкан.
Григорій Гришкан (на фото ліворуч)
Григорій не сидить склавши руки – усюди розсилає своє резюме. Про свою інвалідність вказує не всюди.
“У нашій країні не прийнято працевлаштовувати людей з інвалідністю на звичайні посади з гідною зарплатою. Оскільки прийнято, якщо “інвалід”, то не зможе впоратися з дорученою йому роботою… хай навіть якщо в нього диплом Гарварду чи Кембриджа. Я не інформую про свою інвалідність ще й тому, що це не заважає мені працювати”, – каже Григорій і додає:
“На попередніх своїх роботах я працював на рівних. І тепер не претендую на поблажливість з боку роботодавців. Однак я хочу отримувати зарплату нарівні з іншими. Так, я не зможу виконувати важку фізичну роботу, працювати на будівництві. Але у своїй сфері готовий працювати хоч по 12 годин на день. Я готовий переїхати в Київ. Хоч завтра. Я не вибагливий – кімнати в хостелі мені цілком вистачить. Але для мене важлива реалізація в суспільстві”.
Нині Григорій живе в Красноармійську – невеличке містечко за 60 км від Донецька. “Мешканці Красноамрійська пробивають свердловини, щоб мати воду… А так – у нас тихо”, – каже про ситуацію в своєму місті. Доки спокійно – нікуди не виїжджає. Тим більше розуміє – поки немає роботи, не має сенсу кудись зриватися. І продовжує шукати працевлаштування.
Григорій Гришкан
“Люди з інвалідністю – конкурентноспроможні. Ми всі хочемо бути європейською країною, але при цьому не хочемо нічого змінювати в нашому суспільстві. Я звик руйнувати ці стереотипи. Я все так само не втомлююся вірити, що мені пощастить, і я зможу знайти роботу в Києві. З гідною оплатою праці, кар’єрним ростом та перспективою. Незалежно від того, що я з Донбасу…”, – на прощання каже мені Григорій.
Навіщо роботодавцям платити штрафи?
У приватній розмові працівник державної служби зайнятості зауважив, що частина підприємств згодна платити штрафні санкції, аніж працевлаштовувати людину з інвалідністю. І цьому є кілька причин.
Одна з них – немає відповідних вакансій. Так, на ринку праці серед людей, які мають інвалідність, на обліку служби зайнятості в Києві 73 % – це фахівці інженерно-технічних спеціальностей та службовці (зокрема, бухгалтери, економісти, лікарі, вчителі тощо). І зовсім небагато можуть з них претендувати на робітничі вакансії, яких значно більше в загальноміському банку даних про вакансії.
Інша причина – чимало робіт з важкими умовами праці (є потреба у вантажниках, двірниках, прибиральниках, у виконанні дорожніх робіт). Таких – близько 22 % вакантних місць.
Третя причина – відсутність на ринку праці потреби в працівниках з надомними умовами праці. Ті, хто покинув зону АТО і мають де жити, змогли б працювати дистанційно (гнучкий графік тощо), однак для цього поки не створені умови, а по-друге, немає розуміння з боку роботодавців, що це ефективно. На відміну від Європи, де нараховується близько 20 мільйонів осіб, які працюють дистанційно.
До слова, одна американська хімічна корпорація, яка працює у сфері послуг, провела вимірювання показників роботи своїх працівників з інвалідністю. Таке оцінювання тривало упродовж тридцяти років, починаючи з 1970-х років.
Виявилося, що показники працівників, які мали інвалідність, були або однаковими, або кращими, ніж показники працівників без інвалідності щодо безпеки праці, виконання робочих обов’язків, присутності на роботі та стабільності/плинності кадрів.
Про подібні тенденції повідомляли і роботодавці, яких опитували в Австралії, Нідерландах та Великій Британії.
Роботу знайти можна
Знайти роботу – це велика проблема, відзначає і Олександр Стадніченко, киянин, який з дитинства пересувається на візку. Чимало з роботодавців, дізнавшись, що хлопець має інвалідність, йому відмовляли.
Олександр Стадніченко
“Думають, що я не зможу з’являтися в офісі, а отже, виконувати свою роботу. У нас досі більшість роботодавців переконані, що працівник повинен сидіти в офісі. Та найголовніше – це грамотно організувати своє робоче місце та робочий час. І неважливо – дома ти працюєш, чи в офісі”, – міркує Стадніченко.
Хоч роботу знайти складно, однак можливо, переконаний Олександр. Якщо бути наполегливим, а не розчаровуватися при першій відмові.
“Я можу гордо сказати, кожну свою роботу я знаходив сам. Ніхто ніколи мене не влаштовував… При тому, що я не маю вищої освіти”, – каже чоловік.
Він розповів, як якось шукаючи роботу в сфері інтернет-продажів, на одне його резюме не відреагував роботодавець. Тоді Олександр зателефонував сам і призначив зустріч. Керівник був трохи здивований від такої настирливості. Ще більшим його було здивування, коли побачив у своєму офісі Стадніченка… на візку.
“Я йому сказав: давайте забудемо про мою інвалідність, освіту, забудемо будь-які стереотипи. Проведіть мені іспит на мою компетентність. Тут і зараз. Він погодився. Я успішно пройшов співбесіду. А вже через три місяці на цій роботі мене підвищили до начальника відділу продажів.
В офісі я за весь цей час з’явився три рази. Завдяки IP-телефонії, інтернету я міг виконувати свої обов’язки, контролювати роботу менеджерів, які працювали під моїм керівництвом…”, – каже Олександр.
“Брати відповідальність за своє життя в свої руки”
Особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку та отримують пенсію по інвалідності, можуть звертатися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні (відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”).
При чому – незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.
Щоб стати на облік у службу зайнятості, для цього подається паспорт, трудова книжка (контракт, трудова угода, цивільно-правовий договір), довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер), а в разі потреби також військовий квиток, диплом або інший документ про освіту.
Особи з інвалідністю пред’являють пенсійне посвідчення і подають довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії та індивідуальну програму реабілітації.
Щоб тільки отримати консультацію – достатньо одного паспорту.
У службі зайнятості можна отримати консультації з питань працевлаштування, умов та оплати праці; дізнатися про наявність на ринку праці вільних робочих місць (підбір вакантних посад по всій Україні), отримати виплату одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності, здійснити професійну підготовку (або перепідготовку, підвищення кваліфікації).
Тут також надають допомогу з профорієнтації, навчають техніки пошуку роботи (складання резюме, проходження співбесіди тощо).
Допомогти в пошуку роботи можуть і в Центрі зайнятості вільних людей.
Ця волонтерська ініціатива займається допомогою в працевлаштування, зокрема, переселенцям, людям, які повернулися із зони АТО, а також тим, хто втратив роботу через політичні погляди або участь у політичних акціях, пов’язані з Майданом.
Тут також діє центр кар’єрного консультування, де допоможуть скласти резюме, порадити, як гідно витримати співбесіду, зорієнтувати на ринку праці. Так, кожну середу для всіх охочих відбувається тренінг з працевлаштування.
Люди з інвалідністю до нас ще не зверталися, каже Марина Лебідь, координаторка волонтерів Центру зайнятості вільних людей. Утім, не виключено, що серед їхніх клієнтів стануть з’являться люди, які отримали інвалідність на війні.
На думку експертки, дуже багато людей через ситуацію в країні й складність у пошуку роботи просто опускають руки і втрачають впевненість у собі.
Тож при пошуку роботи експертка радить: зберігати спокій та звертатися до кар’єрного консультанта. До Центру зайнятості вільних людей можна звернутися або по телефону, або заповнити форму, в якій слід вказати професійну кваліфікацію, які вакансії цікавлять тощо. На сьогодні за допомогою Центру працевлаштовано близько 300 пошукачів роботи.
“Треба брати відповідальність за своє життя в свої руки, – каже Марина Лебідь. – Не чекайте від когось, робіть перший крок, використовуйте всі можливості – наші, державної служби зайнятості…”.
ДОВІДКА
Державна служба зайнятості всі послуги надає безкоштовно.
0-800-50-50-60 (із стаціонарного телефону)
730 (з мобільного телефону)
Працевлаштування людей з інвалідністю – http://www.intrud.gov.ua/
Дорожна карта, як знайти роботу – http://www.slideshare.net/undpukraine/undp-employm-idps-ukraine
Каталог вакансій та резюме – http://trud.gov.ua/control/uk/index#typeSearch=1&startPos=0
http://www.dcz.gov.ua/control/uk/index
Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини
Стаття продовжує серію матеріалів “Буду жити!”. Раніше – “Буду жити: вісім порад тим, хто отримав інвалідність на війні“