Працевлаштування інваліда-учасника війни на Донбасі стало клопотом самого бійця. Держава досі не має загальної програми підтримки інвалідів війни, кажуть волонтери. Підставляє плече бізнес.
Інвалідам війни важко зберегти за собою робоче місце
“Юрій Ніколаєв з Дніпропетровська був машиністом електропоїзда. У бою під Донецьком втратив ногу, потребує перекваліфікації і працевлаштування”. “Віталій Левківський з Житомирщини: отримав складне поранення під Красним Лучом, ампутація кількох пальців, обидві руки непрацюючі, потребує роботи, аби утримувати сім’ю з двома дітками”. Таких оголошень на волонтерських сайтах можна побачити десятками. Небайдужі волонтери опікуються пораненими бійцями в лікарнях і закликають інших підтримати хлопців, бо їх життя після лікарняного ліжка лише починається і для більшості – це абсолютно нове життя.
Хто насправді дбає
Реальність така, що інваліди, колишні бійці, після курсу лікування, залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами, каже в коментарі DW керівник волонтерської ініціативи “Герої АТО” (atoheroes.org) Анатолій Мазарчук. “Так, держава робить безкоштовні протези, лікує за гроші з бюджету. Потім хлопці без ніг і рук повертаються у свої села, у райони, де для повносправних роботи немає, а покалічених і поготів. А далі що їм робити?”, – риторично запитує волонтер.
Держава мала б взяти під опіку таких людей, до кожного учасника АТО з інвалідністю “прикріпити” соціального працівника, умовно кажучи “вести” його, каже керівник ініціативної групи “Герої АТО”. Утім, у профільному міністерстві досі не розроблено окремої національної програми щодо цієї категорії бійців, зауважує волонтер. “Ними не тільки не опікуються, але й часто створюють якісь штучні перешкоди. Як то, приміром, отримання інвалідності. Цих хлопців поки кілька сотень, багатотисячна армія соцпрацівників може і зобов’язана про них подбати”, – зазначає Анатолій Мазарчук.
Роботодавець пішов назустріч Володимиру Ганчеву – йому підшукали нові завдання
Різні роботодавці
Після кількох місяців лікування та втрати ноги Володимир Ганчев з Приморська Запорізької області поступово звикає до нового розміреного життя. Молодому чоловікові не довелося шукати нової роботи, його прийняв старий роботодавець. “Поки я воював мене не звільняли і зарплату платили. Сьогодні працюю перший день, сиджу за комп’ютером”, – розповідає в інтерв’ю DW Володимир. Щоправда, виконувати стару роботу контролера відділу збуту чоловік уже не може через обмежені можливості. “Зарплату обіцяли залишити таку ж як і була, а робота дещо простіша. Роботодавець повів себе порядно”, – додав Володимир Ганчев.
Однак, вистачає і негативних прикладів. Приміром, аби повернути собі роботу на залізниці колишньому айдарівцю Євгенові Городинчуку, інваліду другої групи, довелося надати своїй історії суспільного розголосу. Резонанс та особисте втручання чиновників з міністерства інфраструктури дозволили вирішити проблему на користь колишнього бійця. З 9 січня Євген таки повернувся на роботу в “Укрзалізницю”, яка є державним підприємством. Щоправда, локомотиви він уже не водить як було до мобілізації, а працює наладчиком локомотивної бригади.
Альтернатива державній програмі
Це той випадок, коли учасник АТО з інвалідністю боровся за свої права, коментує Анатолій Мазарчук. “Суспільний тиск не дозволив “зламати” героя. А скільки є таких випадків, про які нам нічого не відомо, коли інваліди не змогли знайти роботу і замкнулися у собі? А що з тими, які ще й мають важкі психологічні травми?”, – запитує активіст.
Волонтерський рух сьогодні намагається перебрати ініціативу щодо реабілітації інвалідів АТО. Це така собі альтернатива неіснуючій державній програмі, каже Мазарчук. Волонтери беруть під опіку ветерана починаючи від лікарні: збирають гроші, організовують лікування за кордоном, шукають спонсорів, роботодавців і таке інше. Але руху не вистачає ресурсів, визнає активіст, є і юридичні перешкоди.
Проблеми тільки починаються?
Бізнес-середовище є важливою опорою волонтерам у цій роботі. “Ми завжди готові допомогти героям, які повернулися пораненими з АТО, каже голова Комітету підприємців Львівщини Роман Зафійовський. – Якщо йтиметься про працевлаштування, то знайти роботу серед півсотні наших роботодавців труднощів не складе жодних”. Хлопці-інваліди повинні працювати, навіть заради їх психологічного задоволення, каже голова комітету. Однак, наразі до комітету подібних звернень не було, додав він.
Особливої гостроти проблема з працевлаштуванням і реабілітацією учасників АТО набуде за три місяці, переконує Анатолій Мазарчук. Коли розпочнеться хвиля ротації військових на сході. Нині ж демобілізують лише важкопоранених, пояснює волонтер. Він констатує: уряд поки не готовий запропонувати державну програму з реабілітації інвалідів АТО.
Галина Стадник