Щороку в Києві народжується 30 дітей із синдромом Дауна. Кожне народжене 700–800-те немовля є «сонячною» дитиною. І хоча вважається, що такі діти народжуються в батьків, старших за 35 років, у реальності – частіше у молодих, розповідає Іванна Віхтинська, координатор проекту Всеукраїнської благодійної організації «Даун синдром». На жаль, у нашій країні більшість таких дітей не реалізовуються у дорослому житті: не мають роботи, не живуть самостійно. Вони йдуть до спеціальних шкіл, закінчують їх, а далі що? Хоча в європейських країнах, на які ми рівняємось, нормальна практика – працевлаштовувати таких людей. За адекватної реабілітації вони здатні виконувати нескладну рутинну роботу. Проте в нас також є роботодавці (як правило, це представники іноземного бізнесу), які готові працевлаштовувати таких людей. Наприклад, це мережа гіпермаркетів Ашан.
Робота, що змінює життя
«Вечірка» познайомилася з Анною Сапон, дівчиною із синдромом Дауна. Аня працює в АШАН на посаді комплектувальника товарів уже другий рік. Її обов’язок – ліпка круасанів, фасування печива й іншої здоби та вивезення візку з випічкою у торгову залу. Ані подобається її робота, вона любить готувати і після закінчення школи ще отримала професію кухаря у профтехучилищі.
Коли Аня прийшла працювати у цех, її вчили пекарі Світлана та Лариса. Жінки розповідають, що дівчина швидко адаптувалась.
На прикладі Ані ми бачимо, що організація абсолютно нічого не втрачає, працевлаштовуючи такого працівника. А людина має шанс бути такою, як усі: не сидіти в чотирьох стінах вдома, а їздити на роботу, працювати, спілкуватися з колегами та заробляти гроші.
Працює Аня 4 години на день і виконує лише безпечні робочі операції.
Шанс бути таким, як усі
В Ашан Україна 5 % працівників мають інвалідність. З них близько 200 людей мають проблеми зі слухом, 5 – синдром Дауна. В Ашан Чернігівська працюють 18 людей з інвалідністю. З них один працівник має ДЦП, два – синдром Дауна.
Дмитро Товстолуг, керуючий магазином Ашан Чернігівська, де працює і Аня Сапон, зазначає, що компанія не має жодних нарікань на роботу дівчини, адже вона намагається виконувати свою роботу з кожним днем краще й краще.
Дмитро Товстолуг розповідає про політику компанії:
– Коли я прийшов у компанію у 2009 році, мене здивувало, що компанія бере людей з вадами слуху. Але через 2–3 місяці я вже зрозумів, що це саме ті люди, які дуже тримаються за свою роботу і виконують її дуже гарно. Це ті люди, які приносять у компанію лояльність до бренда. Багато клієнтів озвучує, що компанія настільки лояльна, що бере на роботу навіть глухонімих працівників. А зараз ми вже приймаємо навіть співробітників із синдромом Дауна. Думаю, що людей із цією генетичною особливістю бере дуже мало компаній. Вони гарно виконують свою роботу спочатку під наглядом наставника, а потім навіть стають повністю автономними (можуть працювати самостійно). Вони знають, що потрібно виконати певний обсяг роботи за певний час. Вони спілкуються з іншими працівниками, ходять на обід, відвідують зібрання та навіть проходять навчання. Ми даємо шанс кожному на нормальне повноцінне життя незалежно від певних особливостей.
Ще один плюс для роботодавців від працевлаштування працівників з певними особливостями: вони не піддаються кадровій плинності, не кинуть свою роботу та не поїдуть на заробітки за кордон.
Також Дмитро Товстолуг радить іншим роботодавцям, які дотримуються суворих критеріїв відбору, завжди пам’ятати, що кожна людина – це особистість. І якщо в роботодавця є можливість узяти людину з інвалідністю, то він повинен розглянути такий варіант.
Про процес соціалізації
Іванна Віхтинська зазначає, що адаптація таких людей до робочого місця – копітка робота. Адже потрібно як працівникам компанії підлаштуватися під їхні особливості, так і цим людям. І справа не лише у виконанні певних функцій, а й у розумінні субординації, правил, яких мають дотримуватися всі співробітники. Отже, у такої людини має бути спеціальний куратор.
– Якщо не можна йти з мобільним телефоном на робоче місце, то і нашим працівникам з певними особливостями не можна йти з мобільним телефоном. І вони мають цього дотримуватись, – пояснює Іванна Віхтинська.
Лише 10% людей із синдром Дауна можуть працювати на відкритому ринку. Більш доступна для них робота – соціальні майстерні. Але, на жаль, поки в нашій країні таких не існує.
Ярослава Золотько