До Ірпеня – міста на Київщині, яке за останні кілька місяців стало відоме на цілий світ, потрохи повертаються його мешканці. Більша частина населеного пункту вщент зруйнована. Серед іншого – й Центр корекції психічного і фізичного розвитку, в якому займалося чимало дітей з особливими потребами. Як власниця Центру намагається відновити роботу закладу заради своїх малих відвідувачів та чим їй можна допомогти дізнавалося Українське радіо.
Програма:
Спецефір Українського радіо
Ведучі:
Ірина Жданова
Місцева жителька Майя Май приїхала додому з евакуації минулого тижня. Каже: на щастя, її будинок вцілів – потрібно лише поміняти вибиті вікна. Та окрім свого помешкання, переймалася долею дитячого Центру корекції на вулиці Северинівській в Ірпені, який відвідував її 4-річний син Тимур. Хлопчик має затримку розвитку і саме тут дитині допомогли.
“Ми до Насті (лікарки-реабілітолога – прим.ред.) вже два роки ходимо. На початках, коли ми прийшли, моя дитина не вміла ані ходити, ані розмовляти. Настя його всьому навчила, поставила на ноги. Недавно проходили повз, Тимур побачив будинок і каже: о, Настін дім, хочу туди. Одразу згадав. Війна все відібрала в нас”, – розповіла Майя Май.
На заняття у цей будинок її син Тимофій вже не повернеться: у будівлю влучив снаряд, приміщення Центру зруйновано вщент.
Батьки дітей, які відвідували Центр корекції психічного і фізичного розвитку, сподіваються, що хай і в іншому місці він відновить роботу.
Мадлєна Мхітарян з родиною повернулася у свою вцілілу квартиру в Ірпіні та зізнається: дуже хочеться налагодити звичайне життя, і щоб все було, як раніше: “У мене донечка з синдромом Дауна і Центр був для нас допомогою. Адже нам їхати з Ірпеня в Київ дуже важко”.
Засновниця Центру корекції психічного і фізичного розвитку “Medical Sport kid’s” – місцева жителька Ірпеня, Анастасія Нехлюдова. Каже, до останнього сподівалася, що приміщення вціліє, бо для неї це не просто місце роботи – а справа всього життя.
“Я – лікар-реабілітолог. Займаюся в цьому напрямку вже більше десяти років. В мене є особлива 13-річна дитина з синдромом Дауна, з якою я й почала цей напрямок роботи як фізичний реабілітолог. Потім я пройшла навчання з такими напрямками, як блумберг-терапія, сенсорна інтеграція, можечкова стимуляція, фітбол-гімнастика і почала займатися з іншими дітьми та допомагати їм в реабілітації”, –розповіла Нехлюдова.
Родина Анастасії жила в Луганську. Коли у 2014 році почалася війна, вони переїхала в Сєвєродонецьк, згодом зрозуміли, що для реабілітації сина потрібно їхати в більше місто.
“Переїхали в місто Ірпінь. Я працювала в медичному центрі лікарем-реабілітологом. А потім, в 2020-му відкрила Центр, який був створений спеціально для особливих діток з такими патологіями, як розлад аутичного спектру, синдром Дауна, епілепсія, ДЦП. На базі Центру я створила два відділення. Перше відділення – це індивідуальні заняття з дітками, а друге відділення – це денне перебування дітей з особливими потребами. Групи складалися з 6-8 діток, з якими постійно займалися спеціалісти в корекційному напрямку: логопед, дефектолог, психолог та реабілітолог”, – продовжила Анастасія.
Разом з тим, про роботу Центру жінка розповідає в минулому часі. Показує задній дворик – тепер там купа уламків від будинку вперемішку зі згорілими речами.
“Двір в нас був побудований повністю під наших діток: там була дуже велика гойдалка, пісочниця, басейн, батут, щоб дітки могли не просто гуляти, а займатися там фізичними вправами. Наші педагоги проводили дуже багато часу влітку саме на вулиці з дітьми. Вони влаштовували там пікніки, займалися на батуті, фізкультурою.
В нас проходили дні народження. Для багатьох діток це були перші дні народження, які вони святкували з дітьми, із своїми друзями, яких вони знайшли в нашому Центрі”, – пригадує засновниця Центру.
Та попри те, що будинок Центру зруйнований, найцінніше є – це команда фахівців разом з якими Анастасія прагне відновити роботу. Хай навіть для цього доведеться все починати спочатку – орендувати нове приміщення, облаштовувати його, купувати інвентар для занять.
“Цей Центр повністю зруйнований і відновлювати приміщення ніхто не буде. Я шукаю зараз нове приміщення, яке буде підходити для Центру, і шукаю спонсорів, які б могли допомогти хоча б на перший період закупити якесь обладнання, яке б допомогло нам відкритися і почати займатися з дітками. Головне зараз – це приміщення і гроші, які допоможуть закупити нам обладнання”, – пояснює Нехлюдова.
У Центрі проходили реабілітацію більше 80 дітей З Ірпеня та Приірпіння. Частина родин вже повернулися додому. Серед них – сім’я Руслани Богачової. Вона з чоловіком виховує 6-річного сина Тимофія, який має аутизм: “Тут просто дуже класний колектив, як другий дім. Тимофій розуміє, що зараз війна, на нас напали, що щось не так. Сьогодні він вперше побачив Центр, засмутився, сидів в машині і не хотів виходити”.
“Ми ходили до логопеда. Тут – компетентні спеціалісти, дуже добре і затишне місце, де багато дітей. Діти весь час змінювалися і Тимофій контактував з дітьми різного віку, з різними захворюваннями. В нас такого закладу, на жаль, більше немає. Я раніше возила його в Київ, але це дуже незручно: дві години їдеш в один бік, дві години – в інший. Плюс їздити в Київ виходить дуже дорого, адже зараз навіть маршрутка по 38 гривень, плюс заняття”, – розповіла Богачова.
Унаслідок обстрілів російськими військами за місяць боїв в Ірпені було пошкоджено 70% міста. Засновниця Ірпінського Центру корекції психічного і фізичного розвитку “Medical Sport kid’s” Анастасія Нехлюдова розповідає: планувала новий проект – для соціалізації підлітків із особливостями розвитку. Адже сину Олегу, який має синдром Дауна, вже 13, і це великий біль усіх батьків, які мають особливих дітей – як вони даватимуть собі раду у дорослому житті. Та поки що ці плани доведеться відкласти. Спочатку потрібно відновити зруйнований реабілітаційний Центр, на це чекають і сподіваються батьки дітей. Для цього Анастасія Нехлюдова робить усе можливе: шукає спонсорів, просить про допомогу, заповнює заявки на гранти.
Фото: Українське радіо