У Дідівцях на Прилучинні досі живуть 30 академічних та спортивних коней Дергачівської дитячо-юнацької кінно-спортивної школи на базі Харківського державного біотехнологічного університету, яких у травні евакуювали сюди після посилення обстрілів Харківщини. За цей час місцеві мешканці вже звикли до такого сусідства — хтось допомагає працівникам школи та волонтерам на стайні, хтось просто час від часу приїжджає сюди на екскурсію, а хтось проходить тут лікування. Так, кілька місяців поспіль середами в Дідівці навідуються вихованці Прилуцького міського центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю «Світанок». Харківські коники стали для них справжнім стимулятором психологічного розвантаження і джерелом енергії.
— У нашому центрі обліковується 50 отримувачів послуг. Це діти з інвалідністю і діти із групи ризику, які можуть отримати інвалідність, — пояснює директор Центру «Світанок» Марія Ястремська. — Іпотерапія для них — прекрасний спосіб психологічної і фізичної реабілітації, проте уже давно його в роботі з дітками ми не використовували. Річ у тому, що колись у Дідівцях була приватна стайня і вихованці нашого закладу їздили туди на заняття, та потім стайня з якихось причин закрилася і така можливість пропала. Директором у цей заклад я прийшла у 2016 році, вже тоді занять з іпотерапії тут не було. А тому, коли в Дідівці привезли ще тільки першу партію харківських коней, я вже знала, що дуже проситиму керівництво кінно-спортивної школи про співпрацю. Місяців зо два коні адаптувалися до нових умов, а потім ми домовились із Оксаною Сайнієвою (директором Дергачівської дитячо-юнацької кінно-спортивної школи. — Авт.) про екскурсію. Із собою взяли десятеро діток. Дівчата на стайні прийняли нас дуже тепло. Дітки мали змогу подивитись на коней, погладити їх, погодувати з рук. Тепер же ми співпрацюємо регулярно — щосереди група дітей із нашого закладу приїздить сюди на заняття з іпотерапії.
Іпотерапія — це метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди. Діапазон захворювань, за яких забезпечується швидше, ніж при традиційному лікуванні, одужання або стійке поліпшення стану хворого, надзвичайно широкий. Іпотерапія є ефективною в лікуванні серцево-судинних і шлунково-кишкових захворювань, хвороб і травм опорно-рухового апарату. Лікування верхи показане при реабілітації після хірургічних операцій, при наслідках поліомієліту, простатитах і гінекологічних захворюваннях, сколіозах та остеохондрозах.
Іпотерапія рекомендована пацієнтам із неврологічними порушеннями різної етіології. Особливо ж помітними є результати такої терапії в реабілітаційній практиці з дітьми із ДЦП, з раннім дитячим аутизмом та олігофренією.
— Раніше наші заняття з іпотерапії були направлені в основному на діток із вадами опорно-рухового апарату. Лікар закладу складав список дітей, яким це показано в першу чергу. На конях вони їздили без сідел, адже так краще встановлюється контакт із твариною, плюс від природи кінь має вищу температуру тіла і при контакті з ним м’язи дитини стають м’якшими. Під час ходьби кінь має своєрідну амплітуду рухів, біомеханіка яких впливає на центральну нервову систему, покращує психоемоційний стан дитини, — пояснює вчитель-реабілітолог Центру «Світанок» Ірина Фот. — Але зараз основна мета іпотерапії — психологічне розвантаження. У наш час воно потрібне всім, а надто діткам з особливими потребами.
— Для того щоб іпотерапія допомагала у фізичній реабілітації, має бути набагато більше занять — до трьох на тиждень. Крім того, цим має займатися фахівець — медик, який знає специфіку саме роботи з кіньми. На жаль, зараз у Прилуках такого фахівця немає, а тому психологічна реабілітація і вийшла на перший план, — додає Марія Ястремська. — На стайню почергово ми возимо всіх наших діток, незалежно від їхнього діагнозу. Усім це дуже подобається, а головне — і ми, і батьки вже бачимо результати!
— Проявляється мовна активність у дітей, які мали її затримку, активність у навчанні в тих, хто ним не дуже цікавився, усамітнені діти проявляють бажання спілкуватися з іншими, та й фізично це дуже корисно, адже верхи на коні ти маєш контролювати свої рухи — тримати поставу, притискатися до тулуба коня ногами. Після таких занять діти стають спокійнішими, веселішими, активнішими, — перераховує Ірина Фот. — І це не може не радувати.
— Ми добре розуміємо, що роботи на стайні багато, людей бракує, а тому нам могли б спокійнісінько відмовити, тому ми безмежно вдячні всім працівникам кінно-спортивної школи, які пішли нам назустріч. Для нас це дуже цінно, — наголошує Марія Ястремська.
— Турбот у нас, дійсно, вистачає, — зізнається Оксана Сайнієва. — До побутових умов ми вже трохи пристосувалися — підготовлений водогін на зиму, заготовлено корми. Отут величезне спасибі місцевим волонтерам — Олександрі Ангелюк, Катерині Бойко, Людмилі Поправці і Марині Стельмах. Вони просто звернули гори, щоб допомогти цим коням. Ну і, звісно ж, велика дяка народному депутату Валерію Дубілю, який надав у користування стайню. Про таку допомогу ми могли лише мріяти.
Зараз у нас вже оформлені всі офіційні документи, тож наша школа навіть набрала на Прилуччині перших учнів – 21 дитину. Вони займатимуться кінним спортом як звичайні групи першого року навчання. Уже відбулося пробне зайняття, тож далі буде. У майбутньому ж я мрію про те, що в Прилуках буде власна Кінноспортивна школа. Після закінчення війни ми повернемось додому, на Харківщину (зараз працівники школи їздять сюди вахтовим методом. – Авт.), але за цей час тут стовідсотково будуть підготовлені фахівці, які зможуть утримувати свій заклад. Тож зараз ми всі разом робимо хорошу справу.
Незважаючи на те, що життя коників у Дідівцях усталилося, потреб у кінноспортивної школи вистачає. Найперше — це брак людей.
— На плечі наших тренерів лягли і безпосередні турботи з догляду за кіньми, а це не так уже й легко. Було б дуже добре, якби ми змогли знайти конюхів (вільні ставки у нас є) і трохи тренерів розвантажити. Тоді вони проводили б більше екскурсій і занять із дітками, які потребують реабілітації, — каже Оксана Сайнієва.
Тож якщо у вас є можливість і бажання працювати з кіньми, звертайтеся! Графік роботи конюхів досить зручний — доба через три.
— Будемо дуже раді бачити місцевих мешканців у своїй команді! — посміхається Оксана Сайнієва.
Джерело: газета “Гарт”, Катерина Дроздова