У 2024 році було створено робочу групу для вивчення застосування інноваційного методу остеоінтеграційного протезування. Наразі напрацьовані методичні вказівки для його застосування. Впродовж 2-3 тижнів наказ буде підписаний й буде встановлений контроль за його виконанням для того, щоб ті, хто потребує такого протезування, могли його отримати.
Про це повідомив міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко під час “Години запитань до уряду” у парламенті, передає УНН.
На запитання, на якому етапі протокол затвердження щодо остеоінтеграційного протезування, Ляшко відповів: “У 2024 році створили робочу групу, яка розглядає інноваційний метод остеоінтегративного протезування для того, щоб зрозуміти чи можна його застосовувати і в яких випадках”.
За його словами, робоча група напрацювала проект нормативно-правового акта, який називається – методичні вказівки, де чітко виписані покази і рекомендації до застосування даного методу протезування виключно за рішенням консиліуму, коли включаються декілька травматологів, щоб уникнути будь-яких маніпулювань по цьому новому методу.
Зараз ми проходимо останні штрихи погодження і узгодження з іншими експертними групами і я думаю, що впродовж 2-3 тижнів наказ буде підписаний, і ми встановимо контроль за його виконанням для того, щоб ті, хто потребує такого протезування, могли його отримати, але ті, хто… які є протипокази, щоб це не було рекомендовано певними лікарями-хірургами, травматологами, які практикують даний метод як один з основних методів протезування, тому що це нова технологія, а кожна нова технологія повинна пройти детальне вивчення і в подальшому її застосовувати
– розповів Ляшко.
МОЗ про остеоінтеграційне протезування: чому цей метод підходить не всім?
Після ампутації нижньої кінцівки та підготовки до протезування зазвичай для людини виготовляють індивідуальний протез. Його мета – допомогти пацієнту відновити мобільність і незалежність. Такий виріб містить приймальну гільзу і тримається за допомогою відповідної системи кріплення. Натомість остеоінтеграція передбачає пряме поєднання живої кістки з біосумісним металевим імплантом.
Це відносно новий метод протезування кінцівок, який на сьогодні більш широко застосовується у Швеції, Нідерландах, Німеччині, Австралії та США. Весь процес остеоінтеграційного протезування вимагає мультидисциплінарного комплексного підходу до роботи з пацієнтом. Зазвичай, в перелічених країнах така процедура показана людям з тривалим негативним досвідом носіння традиційного протеза. Причому виключно в тому випадку, якщо вони не мають протипоказань. Остеоінтеграція для цих пацієнтів – не примха, а вимушене альтернативне рішення.
Кому не підходить остеоінтеграція?
Першу остеоінтеграцію провів шведський професор Пер-Інгвар Бранемарк у 1990 році. Тоді пацієнтом стала людина із подвійною ампутацією нижніх кінцівок на рівні стегна. На сьогодні галузь прогресувала. Тож у світі існує кілька різних методик остеоінтеграційного протезування. Всі вони відрізняються способом вживлення імпланта у кістку.
Однією з найрозповсюдженіших вважають систему остеоінтеграційного імплантування протезів для реабілітації людей з ампутаціями (далі – OPRA). Вона передбачає, що під час першого хірургічного втручання фіксатор (металевий стрижень із зовнішньою частиною у вигляді гвинтової різьби) вставляється у феморальну кістку. Форма гвинта збільшує площу взаємодії імпланта та кістки для якіснішого процесу остеоінтеграції та більшої стабільності.
Імплант із плином часу поступово інтегрується та зазнає природних змін.
Проміжок часу між двома етапами операції становить приблизно 6 місяців. Під час другого етапу до дистального кінця пристрою приєднується конектор. Хірург також працює з м’якими тканинами під час цієї процедури, щоб зменшити ризик інфікування.
Американське Федеральне Агентство з якості медичних послуг (FDA) на сьогодні затвердило лише систему OPRA для використання у США. Для цієї процедури опублікувало наступний перелік протипоказань:
- скелет ще росте;
- остеопороз;
- коли у пацієнта залишається менше, ніж 2 мм кортикальної кістки навколо імпланта;
- атипова анатомія скелета, яка може вплинути на ефективність OPRA;
- вік старше 65 років або молодше 22 років;
- вага тіла більше ніж 220 фунтів (100 кг), включаючи протез;
- вагітність;
- коли існує ризик, що пацієнт не зможе дотримуватись інструкцій з догляду і реабілітації;
- важкі захворювання периферичних судин; · цукровий діабет з ускладненнями;
- проблеми шкіри на ампутованій кінцівці;
- нейропатія або невропатичне захворювання та сильний фантомний біль;
- активна інфекція або сплячі бактерії.
Переваги остеоінтеграційного протезування
Пацієнти з такими протезами мають кращий фізичний контроль над своєю кінцівкою у порівнянні з тими, хто використовує традиційний протез із приймальною гільзою.
Прямий зв’язок між протезом і власною кісткою пацієнта забезпечує чудову стабільність, міцність і передачу енергії (при цьому сила м’язів від кукси зменшується там, де вона з’єднується з протезом). Зокрема, у пацієнтів, які пройшли остеоінтеграцію, вібрації від дотику до імпланта (наприклад, під час удару об землю під час ходьби) можуть передаватися у кістку.
Це допомагає пацієнтам ходити плавніше, відчувати себе більш стабільно та ефективно робити навантаження на протез. Також остеоінтегрований протез кінцівки усуває загальні проблеми, пов’язані з приймальними гільзами, зокрема:
- пощипування;
- пітливість;
- погану підгонку або потребу в частій заміні;
- погану здатність контролювати протез;
- подразнення;
- виразки тощо.
Одна з найбільших переваг остеоінтегрованих імплантів рук – їх сумісність із біонічними протезами, які мають зовнішнє джерело живлення. Це дозволяє мʼязам у куксі взаємодіяти з протезом руки. Отже, пацієнти можуть активно рухати протезним ліктем, зап’ястям і кистю.
Анна Мурашко