Майор Нацгвардії України Юрій Гапончук, який у Ванкувері виступив технічним менеджером команди України, наголосив, що учасники «Ігор Нескорених» довели своїм прикладом, що можна продовжити жити, маючи дуже важкі поранення і пройшовши нелегкий шлях до високого результату.
Про це на пресконференції в Івано-Франківську розповів повідомляє кореспондент Укрінформу
«Це було вперше для хлопців нашої збірної і це підносило почуття гордості за те, що ці люди представляють державу на міжнародній арені. Було дуже зворушливо, коли під час церемонії відкриття «Ігор Нескорених» усі плескали нашим хлопцям, а вони пройшли через увесь стадіон», – зауважив майор.
Юрій Гапончук несе службу в рядах 50 полку Національної гвардії України з 2015 року. Вже під час повномасштабного вторгнення служив на сході України командиром роти. Поранення отримав у 2023 році. Після реабілітації і протезування, які пройшов в Україні, повернувся до служби. Торік Юрій Гапончук здобув «золото» на змаганнях «United States Air Force Trials 2024» у Лас-Вегасі у командній стрільбі з лука.
Під час «Ігор Нескорених» Юрій Гапончук дуже хотів потрапити на поле змагань до хлопців, але, за своїми обов’язками, міг лише вболівати і підказував спортсменам, аби отримати очікуваний результат.
Нині, каже військовий, дуже мало ветеранів виявляють бажання займатись спортом після травм та поранень. Тому перемога нашої збірної на «Іграх Нескорених» та приклад їхньої праці можуть стати мотивацією для інших. Щоб допомогти військовим знайти себе у спорті Гапончук створив громадське об’єднання «Полюби долю» і тепер з задоволенням навчає хлопців.
Учасник національної збірної Андрій Бойчук наголосив, що участь українців в цих змаганнях вже є перемогою.
«Сама наша участь вже є перемогою. Навіть принц Гаррі був зворушливий, бо ми представляли країну, яка воює, і можемо, незалежно від ступеню поранення, займатись спортом, вести боротьбу і продемонструвати свій дух і волю до перемоги», – сказав він.
Коментуючи гру у волейбол сидячи на «Іграх Нескорених» ветеран зазначив, що було важко, але робили свою справу без емоцій.
«Ми бачили, що важко, гра ніби не йде, але, як казала тренерка (Тетяна Гуранська – ред.), робили свою справу без емоцій. Коли ми вийшли у переможці, а було важко, то підняли нашу тренерку вгору і вона аж заплакала», – розповів Бойчук.
За його словами, тоді у Ванкувері українська команда зустрілась у поєдинку з командою Бразилії, яка стала для них найважчим суперником. Але українській збірній теж вдалося вирватись у призери і вперше в історії «Ігор Нескорених» здобути бронзову медаль.
Андрій Бойчук родом із села Боднарів, що на Прикарпатті. Службу в ЗСУ він розпочав у 2014 році з охорони Луганського аеропорту. Тоді молодший сержант Бойчук підписав контракт з ЗСУ на 5 років, а наступний контракт вже був офіцерським.
«Загалом я служив 8 років у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Після цього звільнився, думав знайти себе у цивільному житті, але коли почалась повномасштабна війна, я повернувся у свою бригаду захищати Батьківщину», – розповів військовий.
Поранення він отримав у 2023 році на Донеччині, у селі Кліщіївка.
«Реабілітацію проходив швидше, не хотів лежати, дуже хотів рухатись», – зізнається Андрій.
Про «Ігри Нескорених» він довідався від друзів і вирішив спробувати свої сили у відборі, а коли дізнався, що пройшов, радості не було меж.
«Я вибрав три види спорту – біатлон, веслування і командний спорт – волейбол сидячи. Ми тренувались влітку до змагань у зимових видах спорту. Для нас це було вперше і нелегко. … Але ми були наполегливими», – наголосив ветеран.
Нині Бойчук своїми результатами задоволений, адже, окрім бронзи у командному заліку, йому вдалося посісти шосте місце на змаганнях з біатлону.