Ковельський протезний цех
Війна – це не тільки обстріли, вибухи, зруйновані міста та будинки, а й їх наслідки для людей – важкі травми, іноді – із втратами кінцівок.
Та коли більшість вважає, що життя без руки чи ноги буде неповноцінним, у Ковельському протезно-ортопедичному центрі «Без обмежень» переконують: це далеко не так, пише «Район.Медицина».
У кабінеті нас зустрічає усміхнена керуюча установи – Людмила Козак. Вона тут уже – понад 25 років. Знає кожного, хто звертався за ці роки до фахівців науково-дослідного центру протезування, ортезування та реабілітації людей з інвалідністю «Без обмежень». Знає безліч оптимістичних історій, де втрата кінцівки не ставила хрест на повноцінному житті людини.
Керівниця Ковельського протезного цеху Людмила Козак
Історія відкриття
Відкрили протезно-ортопедичний цех у Ковельській залізничній лікарні на початку 1996 року за ініціативи тодішнього головного лікаря медичного закладу Ярослава Шевчука і дружини ексканцлера Німеччини пані Шредер. Перша леді Німеччини відвідала Ковель як засновниця німецького благодійного фонду «Нижня Саксонія дітям Чорнобиля».
Завезли обладнання на майже три мільйони доларів, а потім – два роки вчили ковельських фахівців усіх складнощів та найтонших нюансів протезування. І лише після стажування та складання іспитів німецьким фахівцям ковельські техніки-протезисти отримали сертифікати.
Відкриття протезного цеху у Ковелі
Відкриття протезного цеху у Ковелі
Згодом підприємство передали під опіку «Укрпротезу», зокрема, під «Цех Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування».
А коли в останні роки усі державні протезні заводи почали банкрутувати, у 2019 році ковельських фахівців взяла до себе компанія «Без обмежень», якою керує директор Андрій Овчаренко.
Пані Шредер під час урочистого відкриття протезного цеху у Ковелі
Протези – на будь-який вибір
Завдяки багаторічній співпраці з іноземними профільними компаніями ковельські протезисти спеціалізуються на виготовленні найрізноманітніших протезів. Це – модульні протези для стегна, гомілки, рук, ортези (пристосування, призначене для змінення структурних і функціональних характеристик нервово-м’язової й скелетної систем), а також дитячі ортези та протези.
«Єдине, чого не робимо – це міо- та біопротези. Коштують вони надзвичайно дорого. Ставлять їх в більшості випадків учасникам бойових дій. Але тут питання ще в іншому: не всім такі протези можна встановити. Якщо кінцівка ампутована, спеціальним тестером визначають, чи є в куксі нервові закінчення, щоб до них можна було підключити датчики біопротезів для імпульсів. Окрім того, ці протези не є досконалими: вони чутливі до вологості, може в найбільш непередбачуваний момент сісти зарядний пристрій. Коли, скажімо, людина тримається протезом у трамваї чи тримає кермо авто, і протез – заклинило або датчик десь не спрацював», – розповідає Людмила Козак.
Звісно, каже пані Людмила, встановлення міо- та біопротезів виправдане, якщо людина працює в офісі. Але в інших життєвих ситуаціях керівниця цеху рекомендує ставити звичайні протези, зазначаючи, що вони для усіх людей з інвалідністю є безоплатним, усі витрати покривають коштом державного бюджету.
Для кожного пацієнта – індивідуальний протез
До кожного, хто звертається за протезом до ковельських фахівців, у виготовленні протезів підходять індивідуально. Кажуть, що це – копітка і майже ювелірна робота, що вимагає тонкощів та урахування усіх нюансів: для якого саме виду діяльності використовуватимуться, вага людини, її функціональність та рухливість, стан здоров’я пацієнта.
«Якщо до нас звертається за протезуванням учасник бойових дій, йому ми робимо суттєво дорожчі протези. Усі витрати покриває держава. Для цього можемо замовити «колінний вузол» фірми «Ottobock», яка є одним зі світових лідерів із виробництва ортопедичних та протезних виробів. Отримуємо для протезних виробів хорошу і українську, і імпортну комплектацію», – розповідає Людмила Козак.
Однак, зазначає керівниця цеху, спочатку пацієнта (учасника бойових дій) «ставлять» на пробний навчально-тренувальний протез, щоб він протягом одного-двох місяців навчився ходити. За цей час стежать за пацієнтом, чи ніде нема дискомфорту, відрегульовують функціонал до найменших деталей.
Згодом, коли людина навчиться ходити, сформується кукса, пацієнта «ставлять» на модульний постійний протез. Окремо надають і протез для купання. Також пацієнти, у яких є інвалідність, мають право на отримання ортопедичного взуття і взуття на протези безкоштовно.
Дають у фірмі й гарантію на вироби. Міняють їх кожні три роки. Обов’язкове є і безоплатне обслуговування протезів. У цьому, зізнаються, також є свої плюси у порівнянні із протезуванням за кордоном. Людина в будь-який день може звернутися до фахівців цеху, якщо з протезом щось не те чи він потребує заміни. А це – економить і час, і кошти.
Адже, зазначає Людмила Козак, їдуть сюди протезуватися не тільки з Волині, а й Рівненської, Тернопільської, Миколаївської, Запорізької, Чернівецької областей та навіть Львівської, де діє такий розрекламований новий протезний цех на базі Першого медичного об’єднання Львова.
«Всього за місяць протезуємо до 20 людей, за рік – до 250. Це включно з тими, кому міняємо протези після завершення його терміну придатності чи то з інших причин, наприклад, зміни ваги людини. За останній рік, звісно, пацієнтів побільшало, з’явились учасники бойових дій, переселенці. Але наші фахівці (чотири техніка-протезиста) повністю справляються з тим об’ємом робіт, який є на сьогодні», – розповідає пані Людмила.
Перед тим, як зняти мірки з людини на протез, обов’язковий огляд лікаря ортопеда-травматолога. Спільно з техніками-протезистами лікар визначає, який протез з яким функціоналом для людини буде найбільш оптимальним. Бо тут враховують і вагу людини, її фізіологію, форму та вид ампутації, супутні хвороби (наявність діабету, інших захворювань чи алергічність шкіри), спосіб життя та професійну діяльність людини.
«Наприклад, людям із цукровим діабетом протипоказано ставити вакуумні протези, а людям, які мають алергічну шкіру, краще ставити на силіконі, бувають випадки, коли силікони ставимо зі сріблом», – зазначає Людмила Козак.
Загалом на виготовлення протеза, якщо є усі комплектуючі, йде 60-90 годин. Комплектуючі замовляють із Японії, Таїланду, США, Німеччини, Великобританії, Франції. Багато співпрацюють і з українськими виробниками, які постачають адаптери, металеві конструкції.
Кажуть, вітчизняні виробники – майже нічим не поступаються закордонним. Проте що саме буде краще для людини в конкретному випадку – можуть визначити лише лікар та технік-протезист.
Фахівці-професіонали – на вагу золота
Далі Людмила Козак проводить невеличку екскурсію цехом. Розповідає та показує кімнату, де вперше роблять примірку протезів, дають можливість зробити перші кроки. Окремо кімнати – з обладнанням, де заливають форму самого протезу, сушать. Окремо – великий важкий термостіл, кімната, де збирають протезні вироби.
Майже 27 років головним техніком-протезистом працює Василь Остапчук. Він – відома людина у своїй сфері на всю Україну. Чоловік – один з тих, хто складав іспит німецьким фахівцям, а тепер застосовує усі свої знання на практиці.
Олександр Романчук та Сергій Максимов теж майстерно виготовляють протези верхніх і нижніх кінцівок, ортези. Неохочі до позування перед фотоапаратом, чоловіки скромно розповідають про свій обсяг роботи.
Через руки лікаря ортопеда-травматолога Володимира Савіцького проходить кожен пацієнт, який протезується у ковельських фахівців. На огляд кожного пацієнта витрачається година-півтори часу. Усе залежить від складності випадку. Якщо на огляді на протезування дитина або ж первинне протезування – то й більше.
Історії пацієнтів, які надихають
Кожен випадок протезування людини є унікальним. Пам’ятають тут і ті історії пацієнтів, які найбільш зворушують людську душу. Радіють ковельські фахівці, що їхні вироби допомагають 91-річному чоловіку хоч і з ходунцями, але помалу пересуватися по квартирі.
Священник із Івано-Франківської області, який втратив обидві ноги через обмороження, живе звичним життям та править щонеділі службу, навіть бере участь у культурному житті краю та радить усім, хто потребує протезування, звертатися тільки до ковельських фахівців.
З натхненням Людмила Козак розповідає про хлопця, якому в чотирирічному віці ампутували ногу після нещасного випадку та який з раннього дитинства протезувався у Ковелі. А тепер, він дорослий, щасливо одружився!
Є і чоловік з Турійська з важкою стегновою ампутацією, якому лікарі прогнозували, що в таких випадках майже неможливо стати на ноги. А він – обходить пішки весь Турійськ та навіть на авто їздить.
Інший – фермер, водить трактора та дає фору в роботі іншим.
«У дівчини з Нововолинська, котра працює в одному з закладів міста, колеги навіть не здогадуються, що вона – має протез. А Вітя Приймак із Рівного на нашому протезі навіть у футбол грає та катається на лижах!», – з гордістю каже Людмила Козак та пригадує, як з Рівненського відділення Української секції міжнародної поліцейської асоціації вручили їй подяку.
Був навіть випадок, коли один із вдячних хлопців, котрий завдяки протезистам зумів стати на ноги, присвятив їм … вірш!
Та, зізнається пані Людмила, є люди, котрі приходять до протезистів у депресивному стані, з якого їх не можуть витягнути навіть лікарі. Тому їхнє завдання – ще й побути у ролі своєрідного психолога.
Головне, каже, сприймати їх як повносправних людей, без жалю та тужливих зітхань. І завше – бути оптимістами.
Віта Шепеля