Мені здається, я жодного разу нічого не писала про свій досвід інвалідності. Але ж то, що я пересуваюся в інвалідному кріслі – це один з найбільш очевидних фактів при особистій зустрічі зі мною.

Більше 10 років тому журналістська робота звела мене з черкащанкою Анною Харченко. Тоді юна дівчина, котра займалася кінним спортом, одержала важку травму й опинилася в інвалідному візку. І хоч як важко було їй на душі, вона не виглядала розгубленою і будувала плани на майбутнє. Тепер можна сказати: їй усе вдалося. І нинішнє життя Анни може стати прикладом того, як не треба занепадати духом. Ні за яких обставин.