Лучанка Валентина Мазурик не бачить і не чує, а в’яже рукавиці нашим воїнам, її чоловік Петро Дячук, теж незрячий і без однієї руки, допомагає і зустрічається з доброчинцями, які приносять нитки. Їх син, маючи 2-у групу інвалідності, другий рік захищає Україну на сході. Інші склали б руки і нарікали б на долю, а ці люди зігрівають наших бійців. І не лише великою любов’ю, а й теплими рукавичками.