У Луцьку незряча і нечуюча пенсіонерка в’яже зимові рукавички для бійців АТО (ВІДЕО)

Лучанка Валентина Мазурик не бачить і не чує, а в’яже рукавиці нашим воїнам, її чоловік Петро Дячук, теж незрячий і без однієї руки, допомагає і зустрічається з доброчинцями, які приносять нитки. Їх син, маючи 2-у групу інвалідності, другий рік захищає Україну на сході. Інші склали б руки і нарікали б на долю, а ці люди зігрівають наших бійців. І не лише великою любов’ю, а й теплими рукавичками. Бо від такої, здавалося б, дрібнички, взимку залежить життя солдата.

Пані Валентина показує коробки з нитками. Їх розрізняє на дотик. Єдине, з чим не може впоратися, – колір. Просить сторонніх, щоб відбирали темні, бо так треба солдатам. Упродовж кількох місяців пані Валентина невпинно в’яже, заплітаючи в кожен вузлик свою маленьку молитву, віру і надію на Перемогу. А почала з того, що розпустила власноруч в’язане покривало. Не бачачи і не чуючи, жінка сама розробила технологію в’язання. Адже такої одежини ніде не купиш.

Першу партію рукавичок, а це 118 пар, сім’я вже передала через «Самооборону Волині». Каже, довго не могла знайти тих, хто може відправити допомогу воїнам. Випадково зателефонувала до журналіста Мирослава Ватащука, а він уже допоміг і нитками, і контактами з іншими волонтерами.

Щодня по 10 годин невтомна жінка не випускає з рук ниток і спиць. Хоча сама потребує допомоги. Якби вдалося слух повернути, каже чоловік. Шанси є, але операція коштує 21 тисячу доларів. Та коли про це думати, якщо одна за другою на Волинь приходять звістки про загиблих воїнів. Волонтери скаржаться, допомагати люди стали менше, бо стало важче. Тим часом неподалік життя вирує і радість б’є фонтаном, і жоден розважальний заклад на час війни не зачинився.

«ВРДНТКУ»