На Вінниччині батьки дітей-інвалідів бояться відстоювати власні права

Для інвалідів можна замовляти спеціальний вагон з пандусом

На території Вінницької області проживає 6 781 дитина із психологічними та фізичними проблемами. Саме таку цифру дітей-інвалідів в області було зареєстровано станом на перше січня 2016 року. Про це кореспонденту Vlasno.info повідомила директор обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Олена Столяр.

– Більшістю батьків дитина, яка народжується з вадою відразу сприймається, як горе та «ярмо». Здоров’я дітей залежить від того наскільки батьки допоможуть своїй. У нас є виїзна «Батьківська школа» для сімей, які виховують діток інвалідів. Надаємо конкретні поради щодо розвитку дитини та допомагаємо батькам створити індивідуальну програму розвитку, – каже Олена Столяр.

Більшість з батьків впадають у депресію, замість того, щоб вивчати закони та права своїх дітей.

Олена та Ангеліна Рожко

– Моя Ангелінка народилася без лівої руки та із синдром Дауна. Цієї осені вирішила віддати її в районний інтернат для дітей з інвалідністю. Там з дітками працюють спеціалісти з масажу та фізкультури. Щоденно займаються логопеди та психологи, – розповідає мати дівчинки Олена Рожко. – За місяць донечка пішла на поправку. Але наша сім’я зіштовхнулась із проблемою транспортування. Коли сухіше було, носила її на руках, а в дощ було важко носити. Дирекція пропонувала доньку залишати на тиждень в інтернаті. Без мене донька почала там вередувати й перестала їсти. Ніхто не реагував на мої прохання, тоді я почала стукати у всі двері доти, доки нам не виділили особистий автобус, який возитиме Ангелінку до 18 років у центр і з центру.

Батькам дають путівки в санаторії, після яких діти починають хворіти. Але ніхто не повідомляє батькам про те, що вони мають право замовляти путівки у бажане місце.

Тетяна та Анжеліка Фелейтор

– Моя Анжеліка не може ходити без ходуль, в неї одна нога набагато коротша за іншу. До того ж постійні проблеми з очима, з кожним роком вона сліпне. Якщо сьогодні я її не навчу обходитись без мене, то завтра вона просто не зможе, – каже Тетяна Фелейтор. – Мій чоловік помер, тому із донькою мені доводиться їздити скрізь самотужки. Таксі наймати не можемо, тому змушені користуватись поїздом. Одного разу випадково дізнались, що для пасажирів-інвалідів мають виділяти спеціальний вагон із пандусом. Кожен, хто пересувається на колясці або ходулях може принести довідку й замовити таку послугу.

Таким діткам необхідно вдвічі більше уваги, ніж звичайним. Вони дуже вразливі до зовнішніх факторів та до суспільства, яке не завжди їх сприймає адекватно. Батьки мають максимально адаптувати їх до життя серед чужих людей та навчити самостійно жити. Необхідно постійно говорити про любов.

Ліза, Тетяна та Олександр Паюк

– В 19 років я народила Сашка. До року в мене була страшна істерика. Лише уявіть собі, в нього вся ліва половина тіла була деформована. Нога та рука були набагато коротші, око не відкривалось. Всі лікарі казали, що він буде овочем, та не зможе навіть говорити. Пізніше я зрозуміла, що самими істериками тут не допоможеш, почала читати купу книжок. Постійно возила його по-лікарнях, – говорить мати хлопчика Тетяна Паюк. – З власного досвіду скажу, що найголовніше для цих діток, це підібрати вихователів та вчителів, які будуть вкладати в них душу. Особливість цих діток в тому, що вони віддають в десяток більше тепла, ніж вкладаємо в них ми. Сьогодні Сашко гарно розвивається, навіть записався на курси флориста.

У дітей, від яких відмовились батьки набагато менше шансів адаптуватися у суспільстві. До 12-річного віку дітлахи-інваліди перебувають у дитячому будинку разом із звичайними. Потім їх переводять до спеціалізованого закладу, де вони проживають. У віці 25 років вихователі переводять особливо важких до психіатричної лікарні. Ті, хто може сам себе обійти доживають віку в будинку пристарілих.

Мирослава Слободянюк

Фото зі сторінки спільноти “З миру – по нитці” у соцмережі ВКонтакті