Суспільне
За останні п’ять років в Україні не було жодної області, в якій би правоохоронці не затримували лікарів або їхніх посередників за вимагання грошей у людей з інвалідністю. За сухими фактами та офіційними пресрелізами прокуратури, поліції чи СБУ – десятки поламаних життів та не менше історій “корупційного успіху” людей, які працюють у системі медико-соціальної експертизи. Брати хабарі від тих, хто втратив здоров’я і намагається отримати групу інвалідності, а з нею – гарантовану державою соціальну допомогу, в Україні рентабельно. Це з’ясувала команда розслідувачів Суспільного.
В Україні досі діє ухвалений в УРСР закон “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю”, відповідно до якого, люди мають гарантовану державою допомогу в разі втрати працездатності внаслідок травми, поранення, хвороби чи вродженої вади.
Йдеться, перш за все, про соціальний захист людей з інвалідністю: право на безоплатне отримання ліків, на безоплатний проїзд, на отримання від держави засобів реабілітації (милиць, візків, протезів), путівок на лікування чи навіть авто.
Окрім того, люди з інвалідністю одержують або пенсію по інвалідності, або соціальну допомогу. Станом на початок року в Україні було 2,7 мільйонів людей з інвалідністю. Лише на пенсії та соціальну допомогу для них з державного бюджету щомісяця виділяють понад 4 млрд грн та 1,2 млрд грн, відповідно.
Від групи інвалідності залежать кількість пільг та розмір соціальної виплати. Третю групу інвалідності комісії з медико-соціальної експертизи (МСЕК) встановлюють особам, які мають невисоку втрату працездатності. Вони можуть працювати на більшості робіт, проте через стан здоров’я все ж потребують соціального захисту та допомоги. Другу групу встановлюють людям, які мають значне захворювання або травму, що суттєво впливає на їхнє життя та працю, проте не втратили здатність до самообслуговування. Першу, найважчу групу, встановлюють тим, хто не може обходитися без сторонньої допомоги у повсякденному житті.
Інструкція від 2011 року, якою керуються МСЕКи, дозволяє членам комісій суб’єктивно варіювати, яку групу інвалідності встановлювати і на який термін. Можливість суб’єктивного застосування цієї інструкції підтверджують і у МОЗ.
Фактично, людина, втративши здоров’я, може розраховувати хоч, порівняно, і на невелику, матеріальну допомогу. Але перш ніж її отримати, потрібно пройти довгу, забюрократизовану і, як показує наступна історія, корупційну систему медико-соціальної експертизи.
“Полтавський вузол”
Ще п’ять років тому житель невеличкого села на Полтавщині Олександр Пиріг мав непогане здоров’я, дохідну роботу пічника та кілька хобі. У лютому 2016 року він повертався на своїй “Таврії” із сусіднього села, коли назустріч вилетіли жигулі. Від зіткнення автівку Олександра розтрощило. Чоловік не лише отримав чимало переломів та травми внутрішніх органів, а й опіки – з акумулятора йому в обличчя та очі потрапив електроліт.
“Стан був тяжкий”, – згадує Олександр. – “Я дуже довго був без пам‘яті, довго лежав, довго мене складали, зшивали докупи. Натерпівся я. Тільки за першу добу пішло 70 тисяч гривень. Коли виписали додому, я не міг навіть сам на ліжку підійнятися. Чотири місяці так валявся, потім потихеньку почав відновлюватися. Дружина взялася мене тренувати – і вставати, і ноги, руки розгинати. А коли ще виписувався з лікарні, одразу питання стало: я ж – інвалід, треба щось робити”.
Витративши сімейні заощадження на лікування Олександра, родина взялася оформлювати для нього “групу”. Оскільки на той час, весну 2016 року, чоловік ще не підводився з ліжка, його син та сестра дружини збирали документи та їздили до найближчого МСЕК у Кременчуці.
“І от в один прекрасний день сестра дружини приїжджає і каже: “Нам сказали: щоб без ніяких проблем було, то заплатіть гроші – і буде вам щастя “на всю жизнь”, – розповідає Олександр Пиріг.
Команда розслідувачів Суспільного. Олександр Пиріг
Як розповідає Олександр, передати 15 тисяч гривень за третю групу інвалідності, яка передбачає найменшу допомогу від держави, мали не безпосередньо керівництву Кременчуцької МСЕК №1, а посереднику.
“Микола Миколайович був такий, сам глобинський. Не пам’ятаю його прізвище, але такий ввічливий дядечко, він і на руках вас понесе, аби йому гроші заплатили. Він приїжджав додому до нас, привозив лікарів від МСЕКу. Вони підтвердили діагноз, але “гроші все одно давайте”. Я був з цим не згідний, тому що я ж – не здорова людина, щоб платити гроші за групу”, – розповідає Олександр.
Родина Пирогів звернулася до правоохоронців, і вже 20 квітня 2016 року поліція затримала і посередника, Миколу Горпинка, і тодішнього голову Кременчуцької МСЕК №1, лікаря-невролога Руслана Серажима. 15 тисяч гривень, отриманих від Пирогів, правоохоронці вилучили в автомобілі, яким користувався Серажим.
Миколу Горпинка затримали у будинку Пирогів, коли він привіз документи про надання першої групи інвалідності на три роки та вимагав доплатити йому. Мовляв, це його заслуга, що дали не третю, як домовлялися, а першу групу.
Серажиму та посереднику Горпинку інкримінували статтю 368 Кримінального кодексу (одержання неправомірної вигоди). Вона передбачає або штраф, або обмеження волі, або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Команда розслідувачів Суспільного. Руслан Серажим (за столом)
Проте суворого покарання і лікар, і посередник не отримали. Обоє визнали свою вину та уклали угоди з прокурором. Таке “каяття” дозволило їм відбутися штрафами у 25,5 тис. грн для кожного.
Вироком Автозаводського районного суду Кременчука Руслана Серажима, окрім того, що оштрафували, позбавили також права займати посади зі здійснення організаційно-розпорядчих функцій у МСЕКах на два роки. Проте без роботи в експертних комісіях засуджений не залишився.
Спершу Руслан Серажим працював членом МСЕК, якою керував до затримання, а у жовтні 2017 році ще й звернувся до Октябрського суду у Полтаві з проханням звільнити його від додаткового покарання, тобто повернути йому право працювати на керівних посадах. Суд клопотання задовольнив, зважаючи на те, що “засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та відбув встановлену законом 1/2 частину додаткового покарання”.
А згодом Руслан Серажим ще й отримав підвищення. Нині він керує обласною неврологічною МСЕК у Полтаві і, як з’ясували журналісти Суспільного, на роботу їздить на новому “Lexus GX 460”.
Авто оформлене на сина Руслана Серажима – 25-річного працівника обласного департаменту будівництва на Полтавщині. На Auto.Ria це ж авто з серпня виставлене на продаж. Продає автівку офіційно колишня дружина Руслана Серажима та викладачка місцевого медколеджу Світлана Серажим. Оцінили авто у майже 58 тис. доларів, а в описі зазначили, що таке авто в Україні – єдине.
Команда розслідувачів Суспільного. Автомобіль Руслана Серажима
Про справу чотирирічної давнини Руслан Серажим говорити з журналістами відмовляється.
Олександр Пиріг, який досі ходить спираючись на милицю та потребує дороговартісної заміни двох суглобів, обурюється несправедливим покаранням для тих, хто вимагав у нього гроші.
“Кого покарали? Хто сидить на цей момент? – каже Олександр Пиріг. – Якби ж покарали одного, то вже другий би подумав, чи так робити, чи ні. А якщо він заплатив штраф, то він з однієї людини візьме ті гроші і віддасть. Ну, що це? Цього Миколу Миколайовича знає весь Глобинський район. Ну, того, який до мене приїжджав за грошима. Всі, хто отримував групи, тільки через нього проходили. Не буде Миколи Миколайовича, знайдеться якийсь Василь Васильович, не буде того – ще якийсь”.
У своїй роздумах Олександр Пиріг правий. Підтвердженням цьому є нове кримінальне провадження, яке відкрили торік щодо Кременчуцької МСЕК №1, запідозривши уже нове її керівництво у корупції. А 21 липня цього року правоохоронці затримали на хабарі ще одного посередника, який співпрацював з цією МСЕК.
Як встановили журналісти Суспільного, затримали полтавчанина Романа Біріна – за вимагання хабара 1200 доларів за сприяння в отриманні групи інвалідності. Паралельно слідчі проводили обшуки у Кременчуцькій МСЕК та обласній неврологічній, де нині працює Руслан Серажим.
Фото зі сторінки Facebook. Роман Бірін
Утім, підозру правоохоронці, окрім затриманому посереднику, не оголосили наразі жодному працівнику згаданих медико-соціальних експертних комісій.
Романа Біріна ж суд одразу взяв під варту. Пробувши кілька днів у полтавському СІЗО, чоловік вийшов на волю під 186 тис. грн застави. А вже у вересні подав скаргу до суду на незаконне його затримання.
Як і Руслан Серажим, Роман Бірін – шанувальник авто преміум-класу. В ухвалі про обрання запобіжного заходу Біріну згадується, що другу частину хабара – 22 тисячі гривень – він отримував в авто “Chrysler Cherokee”. Це одна з трьох його автівок.
Окрім неї, Роман Бірін є власником “Rover 75»” а з минулого року – і нового “Ford Mustang”. Хоча у 2018 році дружина Романа Біріна, працюючи провідним спеціалістом в управлінні Пенсійного фонду на Полтавщині, подавала електронну декларацію і зазначала, що її чоловік отримує лише пенсію, соціальну допомогу з інвалідності та незначний дохід на роботі у ФОПів. Загалом річний дохід чоловіка не перевищив 62 тис. грн.
Руслана Серажима та Романа Біріна пов’язує не лише любов до дорогих авто. Вони – друзі, про що Роман Бірін сам заявляв у соціальній мережі Facebook.
Фото зі сторінки у Facebook. Роман Бірін
Коментуючи один із дописів на своїй сторінці, Бірін написав, що саме його автомобілем у 2016 році їздив Руслан Серажим і саме звідти правоохоронці вилучили гроші – 15 тис. грн, взятих від Пирогів.
“Йому підкинули бабло, причому в мій джип, який я йому дав тоді покататися, – написав Роман Бірін. – Його затримали, загрожувало хлопцю реальних 8-12 років по цій статті. Я втрутився, і друг відбувся штрафом. Так інколи буває”.
Вигідна угода
З 2013 року, відколи діє Єдиний реєстр судових рішень, Суспільному вдалося знайти 95 вироків щодо корупції у системі отримання інвалідності. 85 з них набули чинності: 82 затриманих лікарів та посередників визнали винними, трьох – виправдали.
Половина вироків – це результат угоди затриманих із прокурорами. 77% обвинувачених у вимаганні хабарів за надання інвалідності були покарані штрафами від чотирьох до тридцяти тисяч гривень. У третині випадків такі суми покарання менші за сам хабар.
Лише третина фігурантів згаданих кримінальних справ – працівники самих МСЕК. У більшості на хабарах затримували лікарів медичних закладів, які брали кошти за видачу направлень на медико-соціальну експертизу або ж за “вирішення питання безпосередньо з МСЕКами”.
Розміри хабарів, згадані у вироках, різні – від 200 гривень до 4000 доларів. Найбільшу суму вимагав лікар-ортопед Вінницької міської лікарні №1 – за вирішення з МСЕК питання про надання пацієнту третьої групи інвалідності пожиттєво.
Затриманий лікар відбувся штрафом у 17 000 гривень і надалі працює у лікарні.
Команда розслідувачів Суспільного. Вивіска зі стрілкою МСЕК
Лише одного лікаря, звинуваченого у вимаганні коштів з пацієнта за отримання групи інвалідності, за останні сім років було засуджено до позбавлення волі і його вирок, за даними реєстру судових рішень, не було оскаржено.
Йдеться про лікаря опікового відділення лікарні швидкої меддопомоги у Чернівцях Мирослава Малейкого, який вимагав 5000 грн за позитивний висновок лікарсько-консультативної комісії для дитини з інвалідністю. На відміну від багатьох своїх затриманих колег, він не визнав свою вину, не пішов на угоду з прокурором і у 2017 році був засуджений на п’ять років позбавлення волі.
Можливість відбутися лише штрафом та невисокий його розмір робить корупцію у системі МСЕКів цинічно рентабельною. Бо навіть якщо хтось із потерпілих звернеться до правоохоронців, а винуватця впіймають і визнають винним, як показує практика, все завершиться штрафом.
Ба більше, затриманим навіть вигідно визнати себе винними, щоб без зайвої судової тяганини укласти угоду з прокурором, заплатити, порівняно, невисокий штраф і продовжити працювати на своїх посадах. А то й, як Руслан Серажим, отримати підвищення.
Друга сторона корупції
Корупцію у системі медико-соціальної експертизи уможливлює неоднозначність інструкції, якою керуються комісії. Яку групу інвалідності дати та чи дати взагалі – рішення, яке залежить і від суб’єктивної думки членів комісії. А де суб’єктивність, там завжди загроза зловживання.
З іншого боку, неоднозначність інструкції – один із чинників, який спонукає людей з інвалідністю самим шукати спосіб “вийти” на членів комісії та домовитися про отриманням інвалідності навіть тоді, коли діагноз цього не передбачає. Домовитися за гроші.
Керівниця ГО “Афіна. Жінки проти раку” Ніна Резніченко про роботу МСЕКів знає і зі свого досвіду, і з розповідей жінок, які входять в організацію.
“Якщо говорити про рак молочної залози, то мені, наприклад, після лікування спершу дали на рік другу групу, потім на рік третю. Після цього інвалідність знімають. Вважають, що людина за цей час пройшла реабілітацію і може братися до роботи, – розповідає Ніна. – Але насправді це не зовсім так. Людина закінчує лікування і стикається з великою кількістю нових проблем зі здоров’ям, яких не було до цього. А інвалідність з неї знімають, і вона стає соціально незахищеною. При цьому у самій системі того, кому дають інвалідність, а кому ні, закладена велика корупційна складова”
За словами Ніни Резніченко, багато пацієнтів “тримаються за інвалідність”, бо окрім того, що мають певні пільги, отримують пенсію чи соціальну допомогу, мають ще й преференції у працевлаштуванні.
“Роботодавці нерідко надають перевагу людям з інвалідністю, тому що це дає перевагу в оподаткуванні. І багато дівчат прилаштовують десь трудові книжки і навіть не ходять на роботу: або віддалено працюють, або їм просто платять якусь мінімальну ставку. І виходить, що онкопацієнт, який отримав інвалідність, більш захищений”, – зазначає Ніна.
Відповідно до українського законодавства, підприємства, установи та організації, де працює більше восьми працівників, зобов’язані працевлаштовувати людей з інвалідністю. Якщо працівників менше 25, то роботодавець має створити одне робоче місце для людини з інвалідністю, якщо працівників більше, то людей з інвалідністю серед них має бути не менше 4%.
Команда розслідувачів Суспільного. Ніна Резніченко, керівниця ГО “Афіна. Жінки проти раку”
За невиконання норми закону передбачені санкції. За кожне місце, де мала би бути, але так і не працевлаштована людина з інвалідністю, роботодавець повинен щороку сплачувати Фонду соціального захисту інвалідів середню річну заробітну плату на його підприємстві, установі чи в організації. Якщо йдеться про роботу, де 8-15 працівників, то санкції зменшуються наполовину.
“І коли людина розуміє, наскільки вона стала вразлива після лікування, наскільки слабшою стала, вона хоче цю інвалідність зберегти, звісно. І оце породжує корупцію. Онкохворі самі просять їм продовжити інвалідність. У МСЕКу кажуть: ми не маємо права, тому що це незаконно. І тоді треба шукати, кому заплатити”, – розповідає Ніна.
“Коли відбувається цей корупційний момент, сама комісія нічого не бере, – продовжує жінка. – Ти через третіх осіб даєш, кудись кладеш ці гроші, ці треті особи ідуть з комісією говорять. Та йде назустріч і погоджується взяти гроші. Тобто вони ще й у ролі благодійників опиняються, розумієте? У чому дикість ситуації цієї: людина, яка пройшла важке лікування, якій реально погано, яка прокидається і не щодня може підвестися з ліжка, повинна вмовляти і йти на злочин, щоб собі хоча б трохи полегшити життя”.
Два різні підходи МОЗ
Медико-соціальні експертні комісії були створені у 1992 році постановою Кабінету Міністрів №83 і, фактично, замінили лікарсько-трудові експертні комісії часів СРСР.
Нині в Україні, за даними МОЗу, працює 363 МСЕКи загального та спеціалізованого профілю, наприклад, онкологічні чи неврологічні. У них працевлаштовані близько 1400 лікарів-експертів. Торік на утримання структури (переважно на заробітні плати для працівників) з державного бюджету було виділено 157 млн грн.
Щороку медико-соціальні експертні комісії встановлюють інвалідність близько 140 тисячам українців. Відповідно до чинного Положення про медико-соціальну експертизу, у роботі МСЕКу мали би брати участь не лише лікарі-експерти, а й працівники соцзахисту, Міноборони, якщо йдеться про військовослужбовців, Фонду соціального страхування і т.д.
На практиці ж підтверджують діагноз, встановлюють групу інвалідності та складають індивідуальну програму реабілітації лише троє-п‘ятеро лікарів, які безпосередньо працевлаштовані у МСЕК.
Окрім того, діяльність самих МСЕКів у більшості зводиться до встановлення групи інвалідності, хоча у згаданому положенні зроблений акцент і на важливості реабілітації пацієнта, тобто складанні якісних індивідуальних програм реабілітації, що неможливо зробити без лікарів-реабілітологів та представників соцзахисту у складі комісії.
“Проблема медико-соціальних експертних комісій є дуже хронічною для України, – визнає заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак. – Але я не можу однозначно сказати, що насправді всі МСЕКи – це осередки неспокою, збурення, корупції, нефаховості і т.п. У дуже багатьох випадках в МСЕКах працюють відповідальні люди, які мають певну суму знань для проведення тої чи іншої експертизи”.
Команда розслідувачів Суспільного. Заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак
За словами Ірини Микичак, у міністерстві працюють над концепцією реформи системи медико-соціальної експертизи. Розробляти її буде розташований у Дніпрі Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ.
Проте офіційного наказу міністерства розпочинати роботу над концепцією, зазначила заступниця директора інституту Олена Мороз, ще не було. Як немає і чіткого бачення у команді Максима Степанова, як саме реформувати систему.
“На сьогодні позиція Міністерства охорони здоров’я така, що МСЕК не має бути органом, який дає добро на встановлення соціальної допомоги, Усе, що так чи інше, тим чи іншим шляхом пов’язане з фінансами, воно, на жаль, в Україні викликає якісь зловживання. Є люди, які хочуть отримати вигоду від того, що вони на тому місці дають дозвіл якийсь. Є пацієнти, які, не маючи підстав, шукають можливості і способи, як отримати такий дозвіл. МСЕК має бути інституцією, яка не встановлює групу інвалідності для фінансів, а працює для того, щоб дати рекомендації, сформувати план дій лікаря, соціального захисту, тобто мультидисциплінарної команди, щоб відновити людині працездатність, зазначає заступниця міністра.
Ми налаштовані на те, щоб зреформувати медико-соціальну експертизу таким чином, щоб комісії дійсно формували план реабілітації: медичної, фізичної, соціальної, психологічної. Треба зробити її ефективнішою. Але на сьогодні я ще не готова представити нам готову структуру, ми, так би мовити, тільки відкрили проблему,» – додає Микичак.
Водночас, за її словами, про закриття чи скорочення МСЕКів під час реформування, яке планують на наступний рік, не йтиметься.
“Лікарів, які працюють у медико-соціальній експертизі, треба вчити. Їм треба таку певну, як психіатри практикують такий термін, супервізію. Тобто проаналізувати їхню роботу, подивитися зі сторони і підказати. Вони ж не народилися всі зразу поганими чи корупціонерами, але десь якісь речі на те впливали. Тобто треба достойну заробітну плату їм, якісний ефективний контроль, постійне навчання, обмін досвідом і т.п. Ну, і плюс до того – правила. Потрібні чіткі, зрозумілі інструкції,” – зазначає Ірина Микичак.
За реформування МСЕКів у Міністерстві охорони здоров’я беруться не вперше. У грудні 2018 року команда тодішньої керівниці МОЗу Уляни Супрун оприлюднила проект концепції реформування системи медико-соціальної експертизи.
Команда розслідувачів Суспільного. Будівля МСЕКу
Концепція передбачала ліквідацію МСЕКів у системі Міністерства охорони здоров’я, передачу функції встановлення інвалідності Міністерству соціальної політики та перехід на МКФ – Міжнародну класифікацію функціонування. Фактично, міністерство пропонувало розділити медичну та соціальну функції під час допомоги людям з інвалідністю.
За змінами, які пропонували, встановлення інвалідності кардинально би відрізнялося. Спершу сімейний лікар вносив би дані пацієнта до електронного модуля МКФ (системи, яка враховувала б як різні діагнози, ускладнення, так і соціальний статус людини), щоб визначити рівень функціонування пацієнта, тобто наскільки він здатен до самообслуговування та праці. За потреби сімейний лікар міг би залучати вузькопрофільних лікарів.
Після цього пацієнта відправляли б на реабілітацію. Індивідуальну програму уже розробляла б не МСЕК, а Мультидисциплінарна реабілітаційна команда. Після реабілітації пацієнт знову би проходив оцінювання через систему МКФ, щоб встановити, чи потрібна йому подальша реабілітація та встановлення групи інвалідності. Саму групу інвалідності визначали б уже не лікарі у МСЕК, а орган, створений Міністерством соціальної політики.
Окрім того, команда Супрун пропонувала встановити восьмирівневий підхід до встановлення груп інвалідності, тобто, фактично, розширити їхню градацію, залежно від рівня функціонування людини та потреби у соціальному захисті.
Команда розслідувачів Суспільного. Заступник міністра охорони здоров’я у 2016-2019 роках Олександр Лінчевський
“Якщо система і правила налагоджені, то вони унеможливлюють корупцію. Якщо МСЕКу немає, то і корупції немає, – зазначає заступник міністра охорони здоров’я у 2016-2019 роках Олександр Лінчевський. – Ні для кого не секрет, на жаль, що про хабарі у МСЕКах йшлося дуже часто. Ця система з самого початку була базована на неправильних на нездорових принципах, відповідно, з’являлися зловживання. Якщо запровадити міжнародну класифікацію функціонування, плюс електронну систему, яка би поєднувала і соціальну підтримку з боку Мінсоцу, і суто медичну частину, тоді комісійне рішення, власне самі МСЕКи переставали би бути потрібними”.
Ініціативу МОЗу, яким керувала Супрун, уряд Гройсмана не затвердив. Нинішня заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак сказала журналістам Суспільного, що в той час очолювала управління охорони здоров‘я Львівської облдержадміністрації і не пригадує, щоб концепцію реформування МСЕКів обговорювали на місцях.
Перехід на МКФ, стверджує посадовиця, міністерство не відкидає, але ставляться до неї значно скептичніше за попередників.
“Як я розумію, це просто ввести діагноз і електронним варіантом поставити крапку. Це не буде правильно. Тому що кожна людина є індивідуальною. І кожна хвороба, на превеликий жаль, має різний перебіг”, – зазначає Ірина Микичак.
Замість епілогу
Поки міністерство чекає та думає, Руслан Серажим продовжує їздити на роботу на дорогому “Лексусі” та видавати довідки про інвалідність, а МСЕКи залишаються працювати за старими правилами. Кожен зі 140 тисяч людей, які щороку вперше отримують інвалідність, чи тих, хто намагатиметься її оформити повторно, а заодно й їхні родини, стають потенційними жертвами корумпованої, суб’єктивної та принизливої системи, боротися з якою людям, які втратили здоров’я, не легко.
Олександр Пиріг їздить старенькою “Таврією”, п’є знеболювальне та не знає, де знайти гроші на заміну двох колінних суглобів. Торік він знову стикнувся з роботою МСЕК, відчув, що про справу 2016 року там не забули, і ще більше розчарувався.
Команда розслідувачів Суспільного. Олександр Пиріг
Детальніше про “біржу інвалідності”, яка позбавляє людей можливості гідно отримати гарантоване їм законом, змушує поранених на війні військовиків платити хабарі і дозволяє людям, які не потребують соціального захисту, обдурювати державу, про небажання змінювати систему медико-соціальної експертизи та відсутність у самій системі розуміння її вад – дивіться у документальному фільмі-розслідуванні журналістів Суспільного “Помилка 83”.
Денис Пристай