До Євросоюзу далеко: як живеться людям з інвалідністю в Україні

За офіційною статистикою в Україні налічується близько 3 млн людей з інвалідністю

/ Фото: Pixabay

В Україні люди з інвалідністю щодня стикаються з безліччю проблем. Йдеться і про відсутність адекватної і зручної інфраструктури, і про соціальне забезпечення, і нерозуміння з боку влади. Сайт “Сьогодні” розбирався, з якими проблемами доводиться стикатися людям з інвалідністю в Україні та чи можна їх якось вирішити.

Соціальне забезпечення

15 жовтня відзначався Міжнародний день білої тростини – день, покликаний привернути увагу до проблем незрячих людей. З цієї нагоди громадська організація “Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів” організувала круглий стіл, на якому обговорили проблеми та виклики, з якими стикаються люди з інвалідністю в Україні.

“Я хотів, щоб ми з вами розуміли, що проблеми соціальної політики стосуються не тільки незрячих людей, вони в такій же мірі стосуються і інших нозологій (нозологія – вчення про хвороби і їх класифікації. – Ред.). У кожної нозології є свої особливості, але ті проблеми, які ми обговоримо, стосуються кожного з нас”, – пояснив голова організації Володимир Петровський.

За офіційними даними, кількість людей з інвалідністю в Україні приблизно становить 6% від населення країни, всього їх налічується близько 2,6 млн. Але в профільних організаціях впевнені, що в реальності цифри набагато вище.

За словами Петровського, в Україні вже довгі роки існує серйозна проблема з соціальним забезпеченням. Якщо країни Євросоюзу забезпечують соціальні гарантії для людей з інвалідністю, то в Україні склалася ситуація, яка не відповідає міжнародним нормам і стандартам.

На конференції озвучили список соціальних гарантій, які існують в європейських країнах і які хотіли б бачити люди з інвалідністю в Україні.

Одними з основних пунктів називають пенсійне забезпечення не нижче 1-2 реальних прожиткових мінімумів; безкоштовний проїзд в міському та приміському транспорті; знижку в 50% на комунальні платежі, ліки і медичні послуги; безкоштовне забезпечення засобами реабілітації; безкоштовне лікування і оздоровлення раз на рік; безкоштовне відвідування пам’яток культури; працевлаштування людей з інвалідністю.

Також наголошується, що необхідна фінансова підтримка Всеукраїнських об’єднань громадян з інвалідністю, пільгове оподаткування для їх підприємств, державне або місцеве замовлення на їхні товари або послуги.

“Практично в Україні не існує нічого з цього. Пенсійне забезпечення є, але воно знаходиться за межею реального і прожити на ті гроші неможливо. Безкоштовний проїзд існує, але спроби монетизувати його – це спроби його знищити. Так, прописано, що у нас є право на безкоштовне лікування тощо, але реально його просто немає. По суті справи, на сьогоднішній день у нас немає можливості бути забезпеченими тими засобами реабілітації, які нам необхідні”, – зазначив Володимир Петровський.

Він додав, що мова йде про пакет соціальних гарантій, який дає можливість захистити вразливі верстви населення по всьому світу. В Україні ж, наприклад, те ж саме оздоровлення формально існує, але настільки ускладнено, що людині з інвалідністю практично нереально пройтися по всіх лікарях і зібрати всі підписи, щоб його отримати.

Що стосується незрячих людей, то, за словами експертів, навіть тростини, з якими вони ходять, далекі від тих, які використовують зараз по всьому світу. Якісна тростина коштує близько 1000 грн, але ці гроші незрячим ніхто не виділяє, відзначили на конференції.

Дискримінація і працевлаштування

Ситуація з працевлаштуванням людей з інвалідністю в Україні сумна.

“В різний час називали різні цифри, в середньому – до 10% працевлаштованих людей з інвалідністю. Людей, працевлаштованих не фіктивно – одиниці, навіть назвати 1% буде складно”, – сказав Петровський.

Учасники круглого столу стверджують, що це становить приблизно 200-300 тисяч з трьох мільйонів людей з інвалідністю (це офіційна статистика, реальна ж цифра, на думку учасників обговорення, набагато більше). До того ж, їм платять 50% від зарплати або ж не платять взагалі нічого, а тільки нараховують стаж.

“Уряд говорить, що у нас 6,8% інвалідів. Але насправді їх 15%, і це величезна кількість. Перше: нам потрібна реформа в ставленні до інвалідів. Друге: нам потрібен свій народний омбудсмен. Третє: ми маємо право створити незалежний комітет. І ще краще, якщо ми зробимо соціальні гарантії і імплементуємо міжнародне право в українське законодавство, і, щоб цей комітет цим займався”, – говорила раніше голова ВГО “Український конгрес інвалідів” Ірина Крошко.

Ці вимоги залишаються актуальними. Такі ініціативи на муніципальному рівні підтримує Богдан Назаренко, голова Громадської ради при Київській міській державній адміністрації.

“При КМДА потрібно ввести або службу, або посаду уповноваженого з прав людей з інвалідністю”, – зазначає Назаренко.

Що стосується проїзду в громадському транспорті, то учасники прес-конференції негативно ставляться до монетизації пільг на проїзд і говорять про те, що це не вирішує, а тільки створює нові проблеми.

За словами Володимира Петровського, на сьогоднішній день існує норма, згідно з якою здійснюється компенсація перевізнику з розрахунку умовної кількості пасажирів. Реально ж цифру перевезених людей не перевіряють.

“В транспорті можуть проїхати 10 осіб, але не 100, не 1000, а компенсація – відповідна сума – здійснюється всім маршрутам за 100-200-300, і так далі. Тим часом можна здійснювати облік за прикладом Ізраїлю, де в транспорті існують відповідні апарати. Але у нас в цьому ніхто не зацікавлений”, – підкреслив голова громадської організації.

За його словами, важливо вести адекватний контроль в цій сфері, але якщо зараз на руки не видають навіть квитки, про повноцінний контроль мови не йде. З іншого боку, зараз значно покращилася ситуація в маршрутках: водії можуть на словах проявляти невдоволення, але побоюються починати відкриті конфлікти і виводити людей з інвалідністю з салонів.

В цілому, за словами експертів, Україні потрібно серйозно зайнятися програмами соціального забезпечення незахищених груп населення. Правила і норми, прописані на папері, не працюють в реальності і тільки ускладнюють життя людям з інвалідністю.

Анастасія Іщенко