Громадянин оскаржив рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків служби під час участі в бойових діях.
Позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності.
Особливістю цієї справи є те, що при первинному встановленні інвалідності громадянин не звертався за отриманням грошової допомоги, а після встановлення інвалідності вищої групи вирішив скористатися своїм правом.
Так, медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у 2010 році його визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків під час проходження строкової військової служби та участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН (у 1993–1995 роках).
Із тих самих причин у 2017 році позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи. Також у 2018 році цю групу підтверджено як із попередніх причин, так і у зв’язку із захистом Батьківщини в ході антитерористичної операції в м. Сєвєродонецьку Луганської області (у 2016–2017 роках).
Відповідач відмовив у наданні такої допомоги з мотивів, що групу інвалідності змінено у понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Позиції судів попередніх інстанцій розійшлися.
Верховний Суд узяв до уваги, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності у 2017 році.
Право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, регламентується ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Верховний Суд указав, що апеляційний суд, вирішуючи спір на користь відповідача, помилково керувався п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 зазначеного Порядку, оскільки дворічний строк, на який вказують ці норми, застосовується до правовідносин, пов’язаних з отриманням одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, з урахуванням раніше виплаченої суми. Тобто обов’язковою умовою для застосування зазначених норм є отримання особою грошової допомоги і повторне звернення за отриманням доплати.
У справі, що розглядається, спір між сторонами виник не щодо доплати грошової допомоги, а щодо отримання одноразової грошової допомоги вперше. Позивач при первинному встановленні ІІІ групи інвалідності не звертався із заявою про отримання одноразової грошової допомоги і не отримував коштів. Доводів щодо відсутності в позивача права на отримання грошової допомоги з інших підстав, аніж зазначений вище строк, відповідач не надав.
Отже, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги за результатами огляду МСЕК у зв’язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, оскільки він не реалізував це право раніше.
Постанова Верховного Суду від 3 квітня 2022 року у справі № 240/12378/19 (провадження № К/9901/23238/20).