Держава забезпечила громадянина автомобілем «Таврія» як інваліда І групи. А в квітні 2016 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ВВД Фонду) призначило йому компенсацію витрат на бензин, ремонт і техобслуговування авто за перше півріччя 2016 року – 122,96 грн. Однак ця сума, на думку громадянина, в понад два рази менша від належної за законом.
Тому він просив суд стягнути з ВВД Фонду на його користь недоплачені 1 352,58 грн. Позивач зазначив, що відповідач виплатив йому кошти із порушенням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування» (далі – Постанова). Згідно із зазначеною нормою держава має сплатити позивачеві компенсацію в розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність (п.м.), у розрахунку на місяць.
Районний суд погодився з такими аргументами, їх підтримав і апеляційний суд. ВВД Фонду подав скаргу до касаційної інстанції, в якій зазначив, що компенсацію позивачу виплачено у повному обсязі, відповідно до Постанови, та з урахуванням роз’яснень, наданих Міністерством соціальної політики України, та судової практики. Натомість у запереченні на скаргу позивач наголосив, що посилання відповідача на лист Мінсоцполітики України від 28 жовтня 2013 року № 2249/19/93-13 є безпідставним, оскільки наведені в ньому роз’яснення змінюють зміст правової норми, закріпленої в Постанові, та обмежують гарантії непрацездатних осіб.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ВВД Фонду не підлягає задоволенню.
Суди встановили, що позивач є інвалідом І групи безстроково, у зв’язку з трудовим каліцтвом. Як переміщена особа із районів проведення антитерористичної операції він перебував на обліку у ВВД Фонду.
Пункт 5 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» надає право потерпілому на забезпечення його автомобілем, а також на компенсацію на бензин (пальне), ремонт і техобслуговування авто в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою установлено, що згадані компенсації виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів ― у розмірі відповідно 22% та 16% п.м. Вони виплачуються рівними частинами двічі на рік.
ВС зазначив, що логічний і лексично-синтаксичний аналіз наведеної норми дає підстави для однозначного висновку, що компенсація на одну особу має нараховуватися щомісячно у розмірі 22% або 16% п.м. Нараховані за кожен місяць суми компенсації виплачуються непрацездатним особам двічі на рік. «Іншого логічного тлумачення зазначена норма не допускає», зазначено в постанові Суду.
Таким чином, наведений позивачем порядок розрахунку належних йому до виплати сум цілком узгоджується із приписами Постанови.
Про це йдеться в постанові ВС від 3 жовтня 2018 року у справі № 524/7830/16-ц (провадження № 61-20033св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/77197410.