Критерії життєдіяльності та МКФ: підхід до оцінювання повсякденного функціонування людини

В Україні впроваджується нова система оцінювання повсякденного функціонування особи для забезпечення прозорості та орієнтації на потреби людини.

Нова система враховуватиме принципи Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), тобто не лише медичні аспекти, але й соціальні фактори, вплив середовища та бар’єрів. Такий підхід сприяє індивідуалізації підтримки, підвищує її ефективність та допомагає створювати умови для максимально можливої незалежності та активності людини.

Ключові поняття

Життєдіяльність — це діяльність людини, яка включає самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль поведінки, здобуття освіти та трудову діяльність. Вона відображає здатність людини жити повноцінним життям і взаємодіяти із суспільством.

Обмеження життєдіяльності — це порушення функцій організму або вплив зовнішніх факторів, які ускладнюють виконання повсякденних завдань або обмежують участь у житті суспільства на рівні з іншими людьми.

Повсякденне функціонування — здатність людини виконувати звичні завдання у своєму повсякденному житті, такі як особиста гігієна, пересування, робота, навчання чи взаємодія з іншими, відповідно до її стану здоров’я.

Компенсатори обмежень життєдіяльності — це засоби, вироби, послуги чи пільги, які допомагають людині адаптуватися до обмежень. У медичній сфері до них належать лікарські засоби, медичні вироби тощо.

Зв’язок із МКФ

Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) — це універсальний інструмент, розроблений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) для оцінки функціонування людини у взаємодії із середовищем. Вона дозволяє враховувати як медичні, так і соціальні аспекти впливу стану здоров’я на життєдіяльність.

Основні принципи МКФ:

• Фокус на активності та участі. Замість акценту на медичних порушеннях МКФ розглядає здатність людини виконувати повсякденні дії та брати участь у суспільному житті.
• Контекстуальні фактори. Включають вплив персональних і обставин середовища, що можуть сприяти або перешкоджати функціонуванню людини.
• Універсальність і нейтральність. МКФ застосовується незалежно від діагнозу, віку чи культурного середовища, що забезпечує глобальний і рівноправний підхід до оцінювання.

Вплив МКФ на нову систему оцінювання:

• Індивідуалізований підхід. Оцінювання базується на реальних функціональних можливостях кожної людини, а не лише на діагнозі.
• Аналіз бар’єрів і підтримки. Нова система враховуватиме те як середовище впливає на функціонування людини, включаючи інформаційні чи соціальні бар’єри.
• Комплексне оцінювання активності та участі. Розглядаються не лише медичні обмеження, а й можливості людини бути залученою до суспільного життя, працювати, навчатися та адаптуватися.

Цей підхід дає змогу побудувати систему підтримки, яка відповідає реальним потребам людей, підвищуючи їхню якість життя.

Категорії життєдіяльності

Оцінювання життєдіяльності проводиться на основі ключових категорій, визначених у постанові Кабінету Міністрів України № 1338, що охоплюють усі аспекти повсякденного функціонування людини. Ці категорії спрямовані на те, аби оцінити як стан здоров’я впливає на здатність виконувати базові життєві завдання, брати участь у суспільному житті, навчатися чи працювати.

Самообслуговування. Оцінюється здатність людини до виконання базових завдань повсякденного життя, таких як особиста гігієна, приготування їжі, одягання та інші дії, необхідні для підтримки власного добробуту.

• Легкий ступінь обмеження: людина може виконувати більшість завдань самостійно, але іноді потребує нагадувань або мінімальної допомоги (наприклад, нагадати про прийом ліків).
• Помірний ступінь: необхідна регулярна допомога для виконання окремих завдань, таких як приготування їжі чи догляд за гігієною.
• Виражений ступінь: людина потребує сторонньої допомоги кілька разів на день.
• Серйозний ступінь: повна залежність від сторонньої допомоги.

Пересування. Охоплює здатність людини ходити, долати відстані, користуватися транспортом або допоміжними засобами для мобільності, залежно від її стану здоров’я.

• Легкий ступінь: здатність долати 200–500 метрів із короткими перервами або використовувати особистий транспорт.
• Помірний ступінь: можливість пересуватися лише з допомогою палиці чи ходунків на відстань до 200 метрів.
• Виражений ступінь: пересування можливе тільки на короткі відстані або за допомогою інвалідного візка.
• Серйозний ступінь: повна залежність від сторонньої допомоги при пересуванні.

Орієнтація. Визначається здатність орієнтуватися у просторі, сприймати оточення за допомогою зору, слуху та інших органів чуття, а також пристосовуватися до нових умов.

• Легкий ступінь: людина може самостійно орієнтуватися за допомогою окулярів чи слухових апаратів.
• Помірний ступінь: потрібна стороння допомога в нових умовах або використання додаткових засобів (наприклад, тростини для сліпих).
• Виражений ступінь: людина суттєво обмежена у здатності орієнтуватися без сторонньої допомоги.
• Серйозний ступінь: повна неможливість самостійно орієнтуватися.

Спілкування. Оцінюється здатність людини встановлювати та підтримувати контакти з іншими людьми, ефективно взаємодіяти у різних життєвих ситуаціях, використовуючи усні, письмові чи невербальні способи комунікації.

• Легкий ступінь: людина може спілкуватися самостійно, але може потребувати допоміжних засобів у нових чи стресових умовах.
• Помірний ступінь: складнощі у спілкуванні з новими людьми, потреба у письмових інструкціях чи інших засобах.
• Виражений ступінь: здатність підтримувати контакт лише з близькими людьми або через спеціальні пристрої.
• Серйозний ступінь: відсутність можливості спілкування без сторонньої допомоги чи пристроїв.

Контроль за поведінкою. Визначається здатність до самоконтролю, дотримання суспільних норм і адекватної поведінки у різних ситуаціях, а також забезпечення особистої безпеки.

• Легкий ступінь: іноді потрібні підказки в незвичних ситуаціях.
• Помірний ступінь: людина може контролювати поведінку у звичних умовах, але потребує допомоги у складних ситуаціях.
• Виражений ступінь: потрібен постійний контроль і допомога навіть у знайомих обставинах.
• Серйозний ступінь: людина не здатна самостійно контролювати свою поведінку.

Здобуття освіти. Охоплює можливості людини навчатися, опановувати нові знання та навички, пристосовуватися до освітніх умов і досягати поставлених навчальних цілей.

• Легкий ступінь: можливість навчатися з мінімальними адаптаціями, наприклад, подовження термінів засвоєння матеріалу.
• Помірний ступінь: необхідність спеціального режиму навчання або допоміжних засобів.
• Виражений ступінь: можливість опановувати лише обмежену кількість знань із постійною допомогою.
• Серйозний ступінь: навчання можливе лише на базовому рівні, під індивідуальним наглядом.

Трудова діяльність. Оцінюється здатність людини до виконання професійних обов’язків, адаптації до умов праці, включно із можливістю використання допоміжних засобів чи технологій.

• Легкий ступінь: людина може виконувати більшість завдань, але потребує певних адаптацій (спеціального робочого місця).
• Помірний ступінь: здатність виконувати лише обмежений обсяг завдань із суттєвою підтримкою.
• Виражений ступінь: людина може працювати лише за умов постійного супроводу чи додаткових заходів реабілітації.
• Серйозний ступінь: відсутність можливості займатися трудовою діяльністю.

Кожна з цих категорій є важливим компонентом комплексного оцінювання життєдіяльності та допомагає визначити реальні потреби людини для розробки ефективних заходів підтримки.

Роль реабілітаційного потенціалу

Реабілітаційний потенціал визначає можливості людини відновлювати функціональні здатності, адаптуватися до обмежень та інтегруватися у соціальне життя. Оцінка цього потенціалу є важливим кроком у розробці індивідуальних програм реабілітації.

1. Біологічний рівень.
   Охоплює фізичні можливості організму, стан здоров’я, функції органів і систем, а також ступінь їхніх порушень. Аналізуються можливості організму реагувати на реабілітаційні заходи, включаючи оперативні втручання, використання медичних чи допоміжних засобів.
2. Соціальний рівень.
   Враховується здатність людини повернутися до активного життя у суспільстві, продовжувати професійну діяльність, брати участь у соціальних заходах та отримувати доступ до необхідних ресурсів. Особливу увагу приділяють бар’єрам у середовищі, які можуть обмежувати життєдіяльність, та шляхам їх усунення.
3. Психологічний рівень.
   Аналізується мотивація людини, її здатність адаптуватися до змін у житті, емоційна стійкість та рівень підтримки з боку сім’ї чи громади. Психологічна готовність до реабілітації та прагнення досягти максимальної незалежності є важливими складовими успішного відновлення.

Оцінка реабілітаційного потенціалу дозволяє адаптувати заходи під конкретні потреби людини, забезпечуючи її максимально можливу незалежність та якість життя.

Групи інвалідності та строки їх встановлення: які результати можливі та як вони визначаються.

Встановлення груп інвалідності та визначення строків їх дії здійснюється відповідно до законів України, постанов Уряду та наказів МОЗ.

Групи інвалідності

Пацієнти, яким встановлюється статус інвалідності, залежно від ступеня розладу функцій організму і систем організму та обмеження життєдіяльності, можуть отримати одну з трьох груп інвалідності:

• III група.
  Встановлюється у випадках помірного ступеня (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності, зумовленого захворюванням, травмами або вродженими вадами.
• II група.
  Встановлюється за наявності вираженого ступеня (2 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності. Сюди належать особи, які мають одне або кілька захворювань, наслідки травм або вроджених вад, що спричиняють комбіновані порушення.
• I група.
  Встановлюється у разі значного ступеня (3 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності. До цієї групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю залежать від сторонньої допомоги у самообслуговуванні, пересуванні або виконанні інших життєвих функцій.

Строки встановлення інвалідності

Залежно від характеру порушень і прогнозів, строки встановлення інвалідності визначаються таким чином:

• Безстроково:
• Для осіб з анатомічними дефектами або іншими незворотними порушеннями функцій організму.
• Для осіб з інвалідністю I групи, якщо вони проходять повторне оцінювання протягом 5 років.
• На 5 років:
• Для осіб з онкологічними або гематологічними захворюваннями із несприятливим прогнозом.
• Для осіб із хронічними захворюваннями з важким перебігом.
• На 1 рік:
• Для осіб, яким вперше встановлюється III група інвалідності.
• На 2 роки:
• Для осіб, яким вперше встановлюється II група інвалідності.
• На 1–3 роки:
• Для осіб, які проходять повторне оцінювання.

Виклики впровадження та підготовка до змін

Реформа системи оцінювання повсякденного функціонування — це важливий, але водночас непростий процес, що супроводжується низкою викликів:

1. Нерозуміння критеріїв.
   Багато людей звикли асоціювати статус інвалідності виключно з наявністю діагнозу, тоді як система оцінює не діагноз, а вплив стану здоров’я на повсякденне життя. Пацієнтам і лікарям важливо адаптуватися до роботи за такими принципами та стандартизованими підходами.
2. Необхідність інформування про те, що діагноз ≠ інвалідність.
   Підхід орієнтований на функціональні можливості людини. Це потребує широкого інформування населення про те, що навіть за наявності складного діагнозу або поєднання діагнозів особа може не мати обмежень у життєдіяльності, і навпаки, певні обмеження можуть виникати навіть при менш складному діагнозі.
3. Перехідний період.
   Поступове впровадження Міжнародної класифікації функціонування (МКФ) у різних сферах стане основою для нової системи оцінювання повсякденного функціонування. Це передбачає важливу підготовку: уточнення критерії щодо станів здоровʼя, навчання експертів роботі з МКФ, роз’яснення нових підходів людям, а також адаптацію цифрових інструментів.

Співпраця лікарів із фахівцями інших сфер залишається ключовим фактором для створення ефективної системи підтримки пацієнтів, яка враховує їхні реальні потреби.

Дізнатися більше про навчання та розклад вебінарів можна за посиланням: Розклад навчальних вебінарів.

Висновки

Новий підхід сприяє визначенню необхідних реабілітаційних заходів, соціальної підтримки та адаптації середовища, що підвищує рівень незалежності та активності людини. Водночас він спрямований на те, щоб створювати можливості для інтеграції в суспільство, рівного доступу до освіти, працевлаштування та участі в житті громади.

Успішна реалізація цих змін залежить від співпраці всіх зацікавлених сторін:

• держави, яка формує нормативну базу, забезпечує ресурси та контроль якості;
• фахівців медичної сфери, а також інших сфер, які мають впроваджувати такі підходи на практиці;
• суспільства, яке підтримує рівність і приймає людей з різними потребами.

Зміни відкривають нові перспективи для створення інклюзивного середовища, де кожна людина має мати можливість реалізувати свій потенціал та отримати необхідну підтримку.

Фото: facebook.com/moz.ukr

Міністерство охорони здоров’я України