Україна в прагненні приєднатися до Європейського Союзу повинна синхронізувати з ним своє законодавство. Крім того, держава має налагодити стандарти та умови, аби кожна людина почувала себе комфортно, впевнено, вільно, незалежно, гідно та була економічно активною. Тому однією з груп, яка потребує додаткової уваги, міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович називає людей з інвалідністю, пише Social.com.ua.
«Справді, ми розуміємо, що Україна після війни та перемоги — це також буде Україна з великою кількістю людей, що матимуть різного роду інвалідність. Ми повинні дуже чітко розуміти, що кожен член нашого суспільства, коли ми почнемо нашу відбудову — це цінний ресурс, який ми повинні максимально залучити до побудови кращої України нашого майбутнього. І для кожної людини ми повинні підходити з комплексом інструментів. По-перше, щоб відбулася якісна, вчасна, повноцінна реабілітація. По-друге, була забезпечена можливість перенавчання та здобуття нових додаткових навичок навзамін тих, які не можуть бути використані у зв’язку з обмеженням функціонування. По-третє, був забезпечений той набір послуг і підтримки, який дозволить людині працевлаштуватися, реалізуватися на ринку праці. Власне, це і є основними завданнями, які зараз ми перед собою ставимо як міністерство, як уряд спільно з парламентом», — каже міністерка.
Вона додає, що нинішня система роботи за цим напрямом — недієва. У планах Міністерства соціальної політики змінювати філософію та підходи до всіх видів працевлаштування, зокрема й людей з інвалідністю. Крім того, планують збільшити ресурс для їх підтримки. Працевлаштування людей з інвалідністю має перейти з площини формальної у практичну та ефективну. До цього, зокрема, планують залучати приватні агенції зайнятості. Вони могли б конкурувати за людину з інвалідністю та отримувати певну винагороду, якщо забезпечать їй якісну, гідну, високооплачувану роботу.
«Ми б дуже хотіли змінити політику квоти й покарання за її невиконання на цільовий збір. Так ми дамо можливість роботодавцям обирати: або підтримувати людей з інвалідністю внеском, або виконувати квоту в рамках певного відсотка працевлаштування людей з інвалідністю. Хтось буде готовий ставати і соціальним підприємством, збільшуючи кількість людей з інвалідністю у штаті, і отримувати додаткову адресну підтримку саме для їх працевлаштування», — пояснює Оксана Жолнович.
Другим важливим складником цього процесу очільниця відомства називає соціальний супровід. Адже на шляху до працевлаштування людина з інвалідністю потребує підтримки, роз’яснення, вирішення логістичних проблем з пересування маршрутом «дім — робота — дім», можливо, розумного пристосування робочого місця.
«Так само супроводу потребує роботодавець. Часто він не знає, як правильно діяти. У нього велика кількість страхів, упереджень, які варто розвіяти. І ми маємо забезпечити соціальну послугу супроводу на робочому місці. Це можуть бути короткі бесіди з колективом про те, як взаємодіяти з людиною з інвалідністю, які ситуації можуть виникати у зв’язку з її певними порушеннями або функціональними обмеженнями, як на це реагувати. Це знімає стрес, недовіру, покращує взаєморозуміння та підвищує якість роботи в колективі. Цю послугу ми зараз розвиваємо та будемо її закуповувати через Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю. Переконані, вона буде ще одним інструментом для підтримки й покращення працевлаштування людей з інвалідністю», — наголошує міністерка.
Третій аспект — адресна підтримка. Податкові пільги, які існують в Україні, не прив’язані до конкретної людини та її працевлаштування. Адресність допомоги полягатиме в субсидованих робочих місцях і поверненні роботодавцеві частини виплаченої заробітної плати.
Крім того, планується розширення спектра соціальних підприємств. Досі в Україні немає культури сприяння соціальному бізнесу.
«Я закликаю всіх роботодавців подивитися на людей з інвалідністю, як на свій ресурс. Тому що у нас вісім мільйонів людей виїхали за кордон, не всі повернуться. І брак трудового ресурсу сьогодні відчуває кожна компанія. Наші зміни в законодавстві покликані розвести види підтримки для людей з легкою формою інвалідності (III група) і важкою формою. Якщо в багатьох країнах Євросоюзу квоту більше на себе бере державний сектор, то в нас навпаки. Її виконувати й сплачувати штрафи за невиконання має тільки приватний бізнес. Це неправильно. І законопроєкт поширює правило на всі види власності. А держава має взяти на себе пріоритетну частку виконання зобов’язань щодо підтримки людей з інвалідністю», — додає Оксана Жолнович.
ЦИФРА: 2,7 млн. — стільки в Україні налічувалося людей з інвалідністю до повномасштабного російського вторгнення. За даними Пенсійного фонду, тільки 26 % (700 тисяч осіб) з-поміж них працювали. Решта людей або не показують офіційно своєї інвалідності, або працюють нелегально, або живуть на невеликі допомоги та пенсії.
Світлана Шевчук
Фото: korrespondent.net