Таке питання постало минулої п’ятниці перед нами з головою відокремленого підрозділу в м. Києві Всеукраїнського Комітету Народного Контролю (надалі — Київський КНК) Владиславом Бовсуновським. При цьому воно є актуальним не лише для людей з інвалідністю, а й вагітних жінок, літніх людей, а також батьків з дитячими візками, яких законодавство України відносить до маломобільних груп населення (МГН).
Все почалося з того, що мені було потрібно терміново оформити довіреність на отримання від мого імені документів у Солом’янському районному суді м. Києва. Спочатку я попросила Владислава супроводити мене до цього органу, оскільки на інвалідному візку самостійно туди не дістатися. Але у відповідь він запропонував зробити його моєю довіреною особою. Адже йому простіше забирати документи з недоступних приміщень судів, прокуратур і поліції, а не піднімати мене щоразу на візку їхніми крутими і слизькими сходами. Сказали — зробили. Зателефонували до найближчого приватного нотаріуса Курило Яни Олегівни, пояснили ситуацію, підкреслили терміновий характер питання і записались на прийом. Мапа показала 7 хвилин ходи пішки до контори, і ми пішли, залишивши авто Владислава біля мого парадного.
Однак на вході нас чекали такі самі круті та слизькі сходи, яких ми намагались уникнути в правоохоронних органах. Про слизькі сходи попереджало оголошення, надруковане на аркуші паперу, вкладеного у файл, без дублювання його тексту шрифтом Брайля. Виявилося, що офіс нотаріуса знаходиться в квартирі на першому поверсі кооперативного будинку. Вхід до під’їздів з двору, але нотаріус обладнала окремий вхід до офісу з боку проспекту, вибивши частину зовнішньої стіни балкону і приваривши до неї металеві сходи.
Мій супроводжувач попросив мене зачекати на вулиці, аби дізнатися у нотаріуса як вона організує прийом такого клієнта. Незабаром Владислав вийшов з офісу та поцікавився, як я підписуватиму документ. Адже через дитячий церебральний параліч (ДЦП) мої рухи скуті спастичністю м’язів і є не контрольованими, а використання кліше замість підпису в нотаріальній практиці категорично заборонено. Я пояснила, що в комфортній обстановці, сидячи за офісним столом, зможу це зробити.
Однак тут до нас вийшла помічник нотаріуса, з невдоволеним виглядом простягнула мені аркуш паперу на папці та ручку і запропонувала спробувати підписатись. На той час через холодну погоду спастичність у моїх руках посилилася. Холод, відчуття хиткої папки та небажання працівниці офісу допомогти зробили свою справу: замість підпису я насилу накреслила якусь «закарлючку». З фразою «Нічого не вийде!» жінка забрала у мене канцелярське приладдя та, розвернувшись, пішла до приміщення. При цьому ані вибачень за недоступність приміщень, ані пропозиції будь-якого вирішення ситуації не прозвучало. Перед сходами офісу нотаріуса стояла клієнтка на візку, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через її інвалідність.
Довіреність я таки підписала. У іншого нотаріуса, в іншому районі Києва, на що через дорожні затори ми з Владиславом витратили півдня.
«Та такі офіси усюди: нотаріуси, банки, суди, поліція!», — скажете ви. І будете праві. Однак це свідчить не про їхню законність, а про низьку правову культуру українського суспільства. Коли Владислав опублікував цю історію на своїй сторінці Facebook, один з коментаторів написав, що нотаріуси часто обладнують свої робочі місця у приватних квартирах, тому вони не зобов’язані робити їх доступними.
Та річ у тім, що з 1 травня в Україні чинні державні будівельні норми ДБН В.2.2–17:2006 «Будинки і споруд. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» (надалі — ДБН). Даним документом встановлено, що його вимоги поширюються зокрема, на проектування і реконструкцію житлових, громадських будинків, за винятком житлових будинків для однієї сім’ї, та на робочі місця. При цьому А за Законом України «Про нотаріат» контора приватного нотаріуса називається його робочим місцем. Тобто, облаштовуючи таке місце в багатоквартирному будинку, нотаріус зобов’язаний потурбуватися про його доступність.
Якщо ж квартиру під контору нотаріус орендує, а не купив, то в договорі може бути прописано, що переобладнання приміщення здійснюється лише його власником або з його письмового дозволу. До речі, саме цей аргумент часто наводять менеджери на виправдання недоступності свого закладу: «Це не наше приміщення, ми не маємо права переробляти його!». Проте згідно з Конвенцією про права осіб з інвалідністю (ст. 9) та Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст. 26) підприємства, установи та організації зобов’язані дотримувати норм доступності, а держава — контролювати таке дотримання.
Тому маломобільний клієнт має право письмово просити нотаріуса, щоб той вимагав від його орендодавця переобладнання приміщення з урахування потреб МГН. Робити це краще письмово на підставі Закону України «Про звернення громадян», оскільки його статтею 20 встановлено чіткі терміни розгляду звернень, що не можуть бути більшими за сорок п’ять днів.
Про недоступність контори нотаріуса в столиці можна повідомити і Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відповідно до Положення про нього саме дана структура здійснює контроль за дотриманням будівельних норм у межах міста. Виявляється, передача замовнику проектної документації для будівельних робіт на об’єкті без урахування потреб МГН є адміністративним правопорушенням, за яке головний архітектор проекту, головний інженер проекту, експерт, інші відповідальні виконавці окремих видів робіт (послуг) повинні сплатити штраф від 15 300 до 17 000 гривень. А складає протокол про це і накладає штраф названий Департамент.
Цікавим є те, що більшість приміщень обладнані під нотаріальні контори кілька років тому, а згідно зі ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення накласти штраф можна лише протягом двох місяців з моменту вчинення правопорушення. Чи означає це, що ніхто вже не відповідає за такий недоступний офіс? Ні! Закінчення строку накладення штрафу не звільняє нотаріуса чи іншого власника приміщення від обов’язку зробити його доступним. Тому маломобільний клієнт має право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної порушенням вимог доступності. І для цього не обов’язково звертатися до суду. Достатньо написати нотаріусу чи власнику приміщення листа з вимогою про таку компенсацію. Якщо ж її не задовольнять, то можна обстояти свої права в суді.
«Навіщо ці труднощі? Адже можна викликати нотаріуса додому!», — спитаєте ви. Так, це правда. Можна. Але за додаткову оплату. Тож вибір за вами: платити за порушення ваших прав чи отримати за це компенсацію. Крім того, скарги на недоступність контор нотаріусів приверне увагу до цієї проблеми, і суспільство почне помічати перешкоди для людей, які потребують допомоги. А виклик нотаріуса залишить усе на своїх місцях: і закон, і недоступність, і нетолерантність суспільства.
Звернення до Департаменту держархбудконтролю Києва можна оформити за таким зразком.
Наталія Мороцька