Україна має впровадити європейські стандарти інклюзивної освіти

За підрахунками Міністерства соціальної політики, людей з інвалідністю в Україні стає чимдалі більше. Від 1990 року кількість таких громадян зросла з 3% до майже 7%. На сьогодні це понад 3 млн людей, серед яких майже 170 тисяч дітей. Майже 80% інвалідів — працездатного віку. Проте гострі проблеми з державним фінансуванням, освітою та працевлаштуванням прирікають наших співгромадян на зубожіння, виштовхуючи на узбіччя соціуму.

Грошей нема, але ви тримайтесь!?

Напередодні кожного бюджетного року уряд голосно анонсує посилення турботи про людей з інвалідністю, збільшення фінансування соціальних програм та витрат на реабілітацію. Але для громадян нічного не змінюється. Свідчення тому — проєкт державного бюджету на 2022 рік.

Наступного року на заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю уряд виділив 1,897 млрд грн (на 220 млн грн більше, ніж у поточному році). А ось видатки на реабілітацію дітей з інвалідністю залишились незмінні — 130 млн грн (по 764 грн на дитину!). Я не хочу навіть розмірковувати, забагато це чи замало. Відповідь очевидна…

Цікаво інше: як повідомила на своїй сторінці у Facebook радниця-уповноважена Президента України з прав дитини і дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук (яка, до речі, є мамою дитини з інвалідністю), Міністерство фінансів цього року профінансувало програму компенсації вартості реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю лише на 18%.

Надбавки з повітря

Ще одна показова ілюзія. Із 1 січня 2021 року набрав чинності Закон № 851-IX “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” щодо збільшення особам з інвалідністю з дитинства надбавки на догляд. Закон був переданий до Верховної Ради ще 2019 року, а ухвалений 20 вересня 2020-го. Документ передбачає збільшення надбавок окремим категоріям громадян від 50% до 100%.

Знаєте, чому цей Закон так довго не міг набрати чинності? Тому що його ініціатори не надали фінансово-економічного обґрунтування та не вказали джерел, звідки держава має взяти додаткові 1,9 млрд грн на рік, щоб забезпечити збільшені виплати. Про це повідомило науково-експертне управління ВРУ, із яким цілком погодився Мінфін.

І найбільш цікаве: у проєкті держбюджету на 2022 рік я не побачила цих 1,9 млрд грн на збільшення надбавок. Принаймні, окремим рядком. Проте загальні витрати, які Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримає наступного року, складатимуть лише 2,263 млрд грн. Ось і рахуйте…

“Повний” інклюзив

Як правозахисника мене не може не хвилювати питання інклюзивної освіти дітей з інвалідністю. Адже реалії життя кардинально відрізняються від того, про що нам говорять урядовці. Вони звітують, що з моменту ухвалення Закону № 2145-VIII (від 23 травня 2017 року) “Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг”, кількість шкіл з інклюзивним навчанням стрімко зросла.

За інформацією державної Системи автоматизації роботи інклюзивно-ресурсних центрів “Україна. ІНКЛЮЗІЯ”, станом на сьогодні дітей з інвалідністю навчають 2465 із 17337 українських шкіл. Це 14%. Для порівняння: у Литві — 90%, Польщі — 42%, Словаччині — 42%, Угорщині — 57%, Італії — 99%, Норвегії — 90%, Франції — 25%.

Уряд рапортує, що в усіх навчальних закладах з інклюзивною освітою встановлено пандуси, проведено перепланування класів і навіть тривожні кнопки є. Разом з тим триває робота з підготовки всіх шкіл до інклюзії. Натомість офіційна статистика свідчить про наступне: лише 74% (11560) шкіл дійсно облаштовані пандусами, але лише до 1-го поверху. Повне безбар’єрне середовище забезпечили одиниці. Туалети для дітей з інвалідністю мають лише 746 шкіл (5%). Школам украй бракує фахових, спеціально підготовлених учителів, вихователів та психологів. А в разі ухвалення закону про обов’язкову вакцинацію вчителів від COVID-19 проблема ще більше загостриться.

Досі не розроблено єдиної методологічної програми інклюзивного навчання, украй бракує обладнання та іншої матеріально-технічної бази. Норма закону, яка зобов’язує органи місцевого самоврядування забезпечити дітей транспортними засобами для поїздок до школи та у зворотному напрямку, не виконується. Таким чином, понад 50 тисяч дітей з інвалідністю позбавлені можливості навчатися.

Почути голос людей з інвалідністю!

Світова інклюзивна практика освіти розпочалася у 70-х роках минулого століття з розроблення та ухвалення відповідних законів, які запроваджували основи освітніх можливостей для навчання дітей з інвалідністю. На сьогодні цей досвід включений до Конвенції ООН “Про права інвалідів”, до якої приєдналася і Україна. Підходи країн Європи та США майже аналогічні нашим. А ось політична воля до цієї вкрай важливої справи не підлягає жодному порівнянню.

Ситуація потребує вирішення. В Україні вже стартував масштабний проєкт “Голос людей з інвалідністю”, до якого активно долучаються мами діточок з інвалідністю, громадські організації, волонтери, профільні фахівці, народні та депутати місцевих рад. У кожному регіоні створюються робочі групи, які наживо спілкуватимуться з людьми. Наше перше завдання — систематизувати соціальні проблеми громадян з інвалідністю. По-друге, розробити й домогтися ухвалення реалістичних, дієвих законів. А головне — забезпечити чіткий контроль за їхнім виконанням.

Ми вже провели дві робочі зустрічі з народними депутатами Сергієм Лабазюком та Іриною Констанкевич. Найближчим часом відбудуться комітетські слухання щодо вирішення проблем інклюзивної освіти на законодавчому рівні під головуванням голови Комітету ВРУ з питань прав людини Дмитром Лубінцем.

Переконана, що спільними зусиллями та за допомогою народних депутатів ми повернемо людям з інвалідністю можливість самореалізації — творчої, професійної, духовної, налагодимо звичайне людське спілкування з ними, захистимо від психологічного насильства, розірвемо коло соціальної ізоляції. Конституція України має діяти для всіх громадян. Коли Україна впровадить європейські стандарти інклюзивної освіти?

Ірина Суслова

Обозреватель