Реформа деінституалізації – це один із кроків покращення життя людей з інвалідністю
“Людям з інвалідністю – не місце у соціумі, вони мають жити в інтернатах”. Цей дикий радянський стереотип і досі у нашому житті. Країна і нині не сприймає людей з інвалідністю як рівних. І проблема корінням ще з радянських часів, коли таких людей просто закривали в інтернатах. Нині у клітці системи, що не дає можливості соціалізуватися, досі українці з інвалідністю. Держава вже другий рік поспіль намагається реформувати такі установи та адаптувати людей з інтернатних закладів до звичного нам життя у громадах. Які варіанти заміни інтернатів існують у країні, як це покращить життя людей з інвалідністю? І головно – як відректи суспільство від насаджених стереотипів? Розказала наша Каріна Шевченко.
– Доброго ранку небо! Доброго ранку земля!
Так щодня починають свій день вихованці денного догляду у громадській організації “Родина для осіб з інвалідністю”. П’ять днів на тиждень діти від 3-х до 18-ти років із комплексними порушеннями розвитку навчаються взаємодіяти між собою. Набувають базових навичок та водночас – разом із фахівцями відновлюються.
“Проводимо оцінку сенсомоторного розвитку дитини, потім складаю план корекційних занять, а далі також оптимізую взагалі руховий режим дитини на денному догляді. Соціальну реабілітацію ми проводимо, далі це трудова адаптація, також допомога в навичках самообслуговування дитини і організація дозвілля, організація прогулянок”, – розповіла фахівчиня з фізичної реабілітації у ГО “Родина для осіб з інвалідністю Тетяна Шаповалова.
У центрі денного догляду нині навчаються десятеро дітей. Сюди їх приводять батьки на час робочого дня або ж на індивідуальні заняття. Вихованці центру мають складні фізичні, ментальні та психічні порушення. І до кожного у соціальних працівників свій підхід.
Послуга денного догляду – це альтернатива інтернатам, яка має бути у кожній громаді згідно з законом “Про Соціальні послуги”. Адже та інтернатна система, де здебільшого перебувають діти з інвалідністю, – клітка, яка не дає можливості соціалізуватися, здобувати освіту та у майбутньому зробити крок у доросле самостійне життя.
“Ми працюємо за державним стандартом, в якому ми приймали апробацію. І ми розуміємо, якщо дитина потребує постійного догляду або інтенсивного догляду – і з цього розраховується скільки працівників має працювати з цією дитиною. І на 1 соцпрацівника надається 2 дитини. Такої можливості, на жаль, в інтернаті не може бути. Ми працюємо в мультидисциплінарній команді в нашому штаті є фізичний реабілітолог ерготерапевт, є логопед-дефектолог, є соціальні працівники”, – зазначила Тетяна Шаповалова.
Якщо українці вміють сприймати дітей з інвалідністю, то тема дорослих з інтелектуальними або психічними порушеннями – досі проблема. Переважно таких людей не помічають або ж вважають небезпечними для суспільства. Це упередження, яке нав’язала нам ще радянська влада, досі існує.
Усіма бажаний вступ України до Європейського Союзу має свої вимоги, до яких ми впевнено крокуємо. Одним із зобов’язань нашої держави є виконання Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Необхідно перейти від інституційних закладів виховання до послуг підтримки в громадах для людей з інвалідністю.
Альтернатива інтернатам в Україні вже є: послуга підтриманого проживання, денного догляду та тренувальні квартири. Останній варіант дає можливість людям з інвалідністю опанувати побут за допомогою фахівців. Директорка благодійної організації “Бачити серцем” 2023-го року разом із колегами вперше запустила проєкт тренувальної квартири. Відтоді опанувати самостійне життя змогли вже десятки людей з інвалідністю.
“Діти з інвалідністю виростають у дорослих людей з інвалідністю і якщо у людини є інтелектуальні або психічні порушення, то дуже часто це знаєте “дорослі діти”. До них відносяться як до дітей. І дуже рідко вони коли вчаться приймати рішення елементарно на побутову рівні. Формат тренувальної квартири дає можливість і батькам і студентам набути ось цього досвіду”, – пояснила членкиня правління “Ліги Сильних” і керівниця ГО “Бачити серцем” Олеся Яскевич.
Фахівці “Бачити серцем” займаються із молоддю і на групових заняттях. Вони пізнають доросле життя, способи комунікації між собою, а також мистецтво. Все, що вміють і знають інші люди.
“Недостатньо зараз послуг на місцях у громадах особливо для дорослих людей з інвалідністю. Формат тренувальної квартири дуже важливий, центри денного перебування, різні майстерні які відвідують молодь з інвалідністю, вони якраз спрямовані на те, щоб дати можливість, по-перше, молоді або дорослим людям з інвалідністю бути соціалізованими та бути поза 4-ма стінами вдома”, – додала Олеся Яскевич.
Понад 60% українців вважають, що підтримане проживання поліпшить життя людей з інвалідністю, водночас більш як 40% переконані, що наші громади не готові до впровадження таких послуг. Головні виклики – це брак фінансування (75%) та (58%) фахівців.
“Я особисто вбачаю проблему в тому, що саме у підготовці цих спеціалістів. Бо ще програми підготовки залишилися на рівні, я не знаю, 90-х років”, – поділилася керівниця ГО “Бачити серцем”.
Реформа деінституалізації – це один із кроків покращення життя людей з інвалідністю. Вона сприятиме переведенню вихованців з інтернатів у громади. До цієї реформи долучилися і громадські спілки, зокрема “Ліга сильних”. Фахівці займаються вдосконаленням законодавства.
“Коли ми говоримо про роботу з громадами, ми маємо говорити про комплексний підхід. Якщо ми говоримо з боку державних органів, то це певні законодавчі вимоги, рамкові в яких мають працювати органи місцевого самоврядування. Також ми маємо говорити про інформаційні компанії які будуть пояснювати, що таке альтернативні форми, чому інституційні заклади погані і в цілому до чого ми маємо прийти”, – зауважила виконавча директорка “Ліги Сильних” Дар’я Сидоренко.
Перший крок у деінституалізації держава зробила торік – ухвалила стратегію реформування інституційних закладів. Їх втілюватимуть у три етапи. У планах до 2034-го – забезпечити безбар’єрний доступ для осіб з інвалідністю до необхідних послуг: освітніх, культурних, соціальних, медичних та правничих. Бо вони мають бути рівними серед нас. І жити комфортно, як усі.
Каріна Шевченко, Микола Довгий