Свідома державна політика чи злочинна некомпетентність?
Про це пише «ZN.UA».
Де нам знайти людину з інвалідністю в штат? Це запитання від кадровиків і бухгалтерів у різний час звучить на кожному з підприємств. На жаль, проблема не має нічого спільного ані з працевлаштуванням, ані з трудовою реабілітацією. Здебільшого йдеться про тотальне «працевлаштування» трудових книжок людей з інвалідністю.
Не вирішує проблеми працевлаштування людей з інвалідністю і проєкт закону №5344-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю». Однак максимально вдосконалює механізм працевлаштування не живої людини, а її трудової книжки, оскільки дозволяє одній людині з інвалідністю теоретично «працювати» значно більше, ніж на одному «основному» робочому місці.
Тобто мета законопроєкту благородна, а суть — шкідлива. Під маркою вирішення проблем працевлаштування людей з інвалідністю здійснюється спроба знищити низку законів у частинах, що стосуються цієї категорії суспільства.
Основний удар законопроєкту №5344-д націлений на Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Він, звісно, потребує внесення змін, але ж не знищення, оскільки на сьогодні є стратегічним документом, й іншого наразі не створено.
Чому ж борці за права людей з інвалідністю, які, судячи із законопроєкту, навіть не уявляють собі того комплексу проблем, з якими щодня зіштовхується ця категорія населення, не створюють необхідної законодавчої бази для громадян, інтереси яких намагаються «захищати»? Наприклад, пакета державних соціальних гарантій, який має стати засадничим документом і який, до речі, вже підготовлений Офісом всеукраїнського громадського омбудсмена, Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів» у співпраці з іншими об’єднаннями громадян з інвалідністю та, відповідно до чинного законодавства, потребує доопрацювання депутатами й профільними органами державної влади та прийняття Верховною Радою. Це стосується і соціального кодексу, який, аби перетворитися на недекларативний, якісний і змістовний документ, потребує значних зусиль.
З метою економії часу не зупинятимуся на запропонованих законопроєктом №5344-д змінах до законів про охорону здоров’я, реабілітацію, працю, а перейду безпосередньо до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Почнімо хоча б із недолугого і дискримінаційного визначення, що міститься в статті 1: «Інвалідність — функціональна обмеженість особи рівно та безбар’єрно взаємодіяти із суспільством у всіх сферах життєдіяльності через фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення організму».
Абзац, яким держава гарантувала людям з інвалідністю створення умов для реалізації ними прав нарівні з іншими громадянами та забезпечення їхнього соціального захисту, зі статті 2 нової редакції ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» було викреслено.
Стаття 10 згаданого закону надавала всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю право дорадчого голосу при обговоренні Положення, за яким працює Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю. Але зміни, запропоновані законопроєктом, позбавляють їх цього права. Та й сам Фонд перетворюється на Державний цільовий фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, за рахунок якого фінансуються виключно заходи, що мають на меті працевлаштування людей з інвалідністю (стаття 11 законопроєкту №5344-д). До 2022 року саме цей Фонд здійснював державну фінансову підтримку всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю, але якщо проєкт закону буде ухвалений, така підтримка лишиться в минулому.
Надзвичайно важливою для громадських організацій людей з інвалідністю різних рівнів є можливість брати участь у консультативно-дорадчих органах та органах місцевого самоврядування. Адже саме в такий спосіб вони можуть реально впливати на питання, життєво важливі для людей з інвалідністю. Однак проєкт закону №5344-д позбавляє їх цього права, як і права на участь у роботі Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Принагідно нагадаю, що саме діяльність МСЕК є однією з найбільш корумпованих, тож участь громадськості в ній є надзвичайно важливою.
Фактично законопроєкт викреслює із ЗУ «Про основи соціальної захищеності…» все, що стосується громадських організацій людей з інвалідністю, залишивши лише статтю 16: «з метою забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціального захисту… залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю можуть створюватися громадські об’єднання осіб з інвалідністю».
У разі, якщо проєкт закону, про який йдеться, буде ухвалений, із Закону «Про основи соціальної захищеності…» зникне стаття 13, згідно з якою «Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським об’єднанням осіб з інвалідністю в їх діяльності». Тобто якщо раніше громадські об’єднання людей з інвалідністю в своїй діяльності могли сподіватися на підтримку з боку органів влади, то тепер вони фактично залишаться сам на сам зі своїми проблемами.
Закон «Про основи соціальної захищеності…» дає право громадським об’єднанням людей з інвалідністю здійснювати необхідну господарську діяльність, створюючи госпрозрахункові установи, організації та підприємства. Всі вони не лише дають робочі місця людям з інвалідністю, що саме по собі надзвичайно важливо, а й забезпечують ресурси, необхідні для повноцінної діяльності організацій-засновників. Саме тому держава надає підприємствам організацій людей з інвалідністю певні пільги та забезпечує державне замовлення на продукцію, вироблену ними. Однак законопроєкт №5344-д позбавляє такі підприємства права на пільги, як і права на існування. Натомість у статті 11 законопроєкту пропонується створити так звані підприємства захищеного працевлаштування, а також підприємства/підприємців трудової інтеграції осіб з інвалідністю. Однак незрозуміло, чим вони відрізняються від своїх попередників і навіщо їх створювати.
Ми бачимо, що проєкт закону №5344-д фактично викреслює об’єднання громадян з інвалідністю із суспільного життя та позбавляє права реально впливати на питання, що стосуються цільової групи, якою вони опікуються. Якщо законопроєкт буде ухвалений, вони не матимуть права на підтримку держави і можливості здійснювати господарську діяльність. А для заснованих ними підприємств, які давали можливість вижити своїм засновникам, буде скасовано податкові пільги. В перспективі це може призвести до зникнення громадських об’єднань людей з інвалідністю як суспільного явища та однієї зі складових громадянського суспільства в Україні.
Натомість законопроєкт №5344-д доповнений занадто деталізованими статтями, що стосуються працевлаштування осіб з інвалідністю. Як на нашу думку, статті 17–20 проєкту закону можуть розглядатися як пропозиції до Кодексу законів про працю, та й то у випадку, якщо їх буде доопрацьовано спільно з усеукраїнськими об’єднаннями громадян з інвалідністю.
У перші дні нового 2023 року український парламент певний час відпочиватиме. З одного боку, громадянське суспільство сподівається, що депутати матимуть час на ознайомлення із законопроєктами, за які вони голосуватимуть. У цьому разі — із законопроєктом №5344-д. І побачать ставлення до нього громадянського суспільства в особі об’єднань громадян з інвалідністю та власне людей з інвалідністю. З іншого боку, самі люди з інвалідністю, як і їхні громадські організації, матимуть час для того, аби прочитати й зрозуміти, як українська влада в особі авторів і замовників згаданого законопроєкту планує про них піклуватися.
Володимир Петровський
український громадський діяч, керівник Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів»