16 березня у найменшої жінки України Світлани Шевчук – свято! Їй привезли довгоочікуваний візок, аналога якому немає в Україні, адже він був розроблений інженерами саме для Світлани, зріст якої 79 сантиметрів. Створили автоматизований візок на Львівському протезному заводі; до речі, єдиному, який виготовляє нестандартні візки за індивідуальним замовленням.
В цей святковий для Світлани день до неї в с.Лозівка завітав голова райдержадміністрації Олег Оркуша, привітавши Світлану та її родину. Раділа візочку не тільки Світлана, а й Надія Іванівна – мама найменшої жіночки України. Адже саме вона власноруч виносила 40-річну доньку на прогулянки. Також до Світлани приїхали й гості-журналісти з телеканалу «Інтер», котрі були запрошені нею для висвітлення такої події (на цьому каналі 25 грудня 2015 року півторагодинна передача «Стосується кожного: Дюймовочка з Лозівки» була присвячена С.Шевчук).
Новий візок із Львова привезли головний інженер Львівського протезного заводу Галас Юрій Ярославович та головний конструктор, начальник технічного відділу Огородник Віктор Федорович. Фахівці одразу ж взялися випробовувати візок та навчати Надію Іванівну користуватися пультом керування візка під час руху. Сама ж Світлана була дуже щаслива і новому засобу пересування й кількості гостей, що до неї завітали.
Автоматизований візок має швидкість 6 км/год, витримує до 100 кг ваги, а його вартість складає більше 40 тис. грн. У візку можна регулювати спинку, підлокітники знімаються, є пасок безпеки, також є спеціальні накриття від дощу та від сонця. Цей чудовий засіб пересування створювали,враховуючи побажання Світлани, адже саме вона погоджувала макет, креслення, навіть кольори візка.
Олег Сергійович подякував розробникам за автоматизований візок, висловив надію, що тепер кожна прогулянка Світлані буде лише в радість. Також керівник району подякував й самій Світлані Шевчук за її силу та позитив, який вона випромінює. У інтерв’ю журналістам зазначив, що деякі громадяни не розуміють потреб людей з обмеженими можливостями, відчувають до них лише жалість, не бажають вникати в ситуацію та їх потреби, проте багато з інвалідів є сильнішими духом за більшість здорових людей, тому нам усім треба вчитися радіти кожному дню та йти до своєї мети, як це робить Світлана.
Щодо Світлани, то щастю її не було меж, тепер найменша жінка України зможе виїздити на прогулянки далеко за межі власного дому. Знову на власному прикладі Світлана Шевчук довела, що мрії збуваються, якщо гаряче цього прагнути, якщо зусилля багатьох небайдужих концентруються на досягненні спільної мети.
