31-річний боєць тероборони Дніпропетровщини Богдан з позивним Хавті втратив в бою праву руку, але незважаючи на це, після госпіталю та реабілітації він повернувся на фронт. Про це повідомляє Дніпровська панорама з посиланням на інформацію від 108-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
У Хавті за плечима – дві вищі освіти, 10 років щасливого шлюбу та улюблена робота за фахом. На війну він пішов добровольцем. Попри багаторічний досвід роботи керівником у мирний час, на війні Богдан опинився на нулі у якості звичайного солдата – стрільця.
На передовій в перший же день я потрапив під мінометний обстріл. Але дякую, що в нашому взводі були хлопці з бойовим досвідом, який здобули в АТО, вони дуже сильно допомогли нам, новачкам, адаптуватися до нових реалій. Ми разом рили окопи, будували бліндажі, тримали лінію оборони і водночас навчалися премудростям військової справи, – каже Богдан.
За його словами, всі дні на нулі були майже однакові, різнилися лише кількість обстрілів та снарядів, що прилетіли.
Серйозне поранення Богдан отримав 7 серпня 2022 року, коли був на ротації і допомагав офіцерам на КСП. Побратими тримали позиції в лісосмузі неподалік від Нескучного на Донеччині. Зав’язався бій і потрібно було піднести боєкомплект, воду та пайки.
Перший постріл танка пронісся по кронах дерев і буквально через декілька секунд я побачив перед собою метрів за 10 жовтогарячу пляму. Відчув різкий біль, Тоді крикнув ротному: Я – 300!. До мене наблизилися й одразу допомогли, – згадує Хавті.
Потім ще декілька кілометрів довелося виходили пішки на точку евакуації.
Після госпіталю у військовослужбовця був вибір: пропонували залишитись і служити біля дому, але він волів повернутися в свій підрозділ.
Зрозуміло, що можна було тридцять разів списатися, але я знаю, що служити потрібно. Якщо я вже долучився до захисту Батьківщини, то хочеться допомогти закінчити цю справу, – каже Богдан.
Він повернувся в свій батальйон. Тепер він молодший лейтенант, офіцер з персоналу.
Я вже звик робити все однією рукою. У мене автомобіль з автоматичною коробкою, писати перевчився лівою рукою, працюю за комп’ютером… Якихось особливих побутових проблем в мене не виникало, а якщо і було – я швидко навчаюся, – пояснює військовий.
У березні за державною програмою Богдану поставили активно-тяговий протез. Наступної весни чоловік чекає на біонічний – теж за рахунок держави.
Хочеться повернутися додому, до дружини і жити мирним життям. Наперед щось планувати нереально, бо за великим рахунком я не знаю, що буде завтра. Тому в планах тільки наближати перемогу, роботи свій посильний внесок у спільну справу захисту Батьківщини, – додає Богдан.
Юлія Супрун