22 липня в київській книгарні “Сенс” громадська організація Fight For Right презентувала фотовиставку “Бути собі ціллю”, яка розповідає історії лідерства дівчат і жінок з інвалідністю в умовах повномасштабної війни. Проєкт покликаний зробити видимими жінок, чиї досвіди часто залишаються поза суспільною увагою, але є прикладом сили, турботи та спротиву.
Про це повідомляє кореспондентка видання ZMINA, яка побувала на відкритті.
Фото: Яна Радченко / ZMINA
На виставці представлено 19 портретів героїнь, за кожним з яких – особиста історія боротьби, підтримки інших і самореалізації. Серед них – волонтерки, ветеранки, активістки, спортсменки, мисткині тощо. Зокрема, на світлинах зображені:
- Анастасія Закутна – волонтерка з Охтирки, яка допомагала військовим ще з 2014 року. Під час повномасштабного вторгнення їздила на деокуповані території, щоб допомагати дітям і ділитися своїм досвідом життя з інвалідністю. Зараз планує створити громадську організацію для підвищення доступності рідного міста.
Фото: Яна Радченко / ZMINA
- Іванна Михайляко – засновниця ГО World of Silence, що обʼєднує нечуючих людей. Надає безоплатну юридичну допомогу, проводить проєкти для популяризації української жестової мови та інформує про права людини. З відзнакою закінчила бакалаврат попри те, що багато хто не вірив у її успіх.
- Марія Нікітіна – керівниця Чернівецького об’єднання “Захист”. З початку повномасштабного вторгнення перетворила офіс організації на тимчасовий прихисток для переселенців. Активно працює над розбудовою безбарʼєрного суспільства, проводить інклюзивні заходи та є членкинею Ради безбарʼєрності при Кабміні.
- Олександра Кутас – модель і громадська діячка, яка з 2022 року працює в благодійному секторі Великої Британії. Допомагає українським біженцям та очолює напрям допомоги Україні в організації Choose Love. Бореться за свободу бути собою та вільно висловлювати свої думки.
- Христина Стиранець – проєктна асистентка у Fight For Right. Під час війни працювала кейс-менеджеркою у відділі екстреного реагування, а тепер допомагає з організацією закупівель. Попри страх робить усе можливе для своєї країни, вважаючи, що її діяльність є важливою для майбутнього.
Фото: Яна Радченко / ZMINA
- Аліка Микал – блогерка та експертка з донорства. Активно висвітлює тему трансплантації та невидимої інвалідності. Після трансплантації нирки та початку повномасштабної війни вона створила подкаст “Видимі люди”, щоб зробити людей з інвалідністю помітнішими в суспільстві.
- Марина Литовченко – спортсменка з настільного тенісу, призерка Паралімпійських ігор. Після вторгнення виїхала до Чехії, де знайшла сили відновити тренування і знову досягти високих результатів. Продала свою золоту медаль, щоб допомогти відбудувати зруйновані корпуси університету в Харкові.
Фото: Яна Радченко / ZMINA
- Віра Запорожець – журналістка та активістка. Виїхавши з Одеси на початку війни, вона допомагала таким самим шукачам прихистку. Повернувшись, почала допомагати безпритульним, борючись із інформаційною стіною та стигмою навколо бездомності.
- Анна Серпутько – редакторка в Braille Studio. З 2016 року робить книжки доступними для людей з порушеннями зору, друкуючи їх шрифтом Брайля. Попри призупинення роботи через війну вона відновила діяльність проєкту, що стало для неї найбільшою втіхою та гордістю.
- Олена Герасим – письменниця і парамедикиня з позивним Гера. З 2014 року займалася волонтерством та допомагала армії. Під час повномасштабного вторгнення допомагала організовувати роботу батальйону “Госпітальєри”. Вважає, що рятувати інших важливіше, ніж власна творчість.
Детальні розповіді про них зібрано в брошурі.
У вступному слові голова Fight For Right, правозахисниця Юлія Сачук наголосила, що ідея виставки виникла з потреби показати справжні історії жінок з інвалідністю – таких, які не відповідають уявленням про “традиційних” лідерок з обкладинок. Виставка – це також вшанування жінок, які допомагають іншим, самі маючи складний досвід.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з нуля створили систему підтримки для людей з інвалідністю – йшлося про закриття тих нагальних потреб, які були необхідні. Це й евакуація, і юридична допомога, і надання крісел колісних. На якомусь етапі зрозуміли, що допомагаємо вже більш ніж 30 тисячам людей. І більшість тих, хто це робив, – жінки з інвалідністю”, – розповіла Сачук.
У грудні 2022 року, коли Юлія перебувала в Ірландії, закінчуючи магістерську роботу, вона дізналася, що її номінували до списку BBC “100 найвпливовіших і надихаючих жінок світу”. Ця новина стала для неї великим сюрпризом.
Юлія Сачук (на світлині з правого боку). Фото: Яна Радченко / ZMINA
Вона зізналася, що їй було складно сприйняти цю відзнаку, оскільки в дитинстві, зростаючи як дівчинка з інвалідністю, вона часто чула, що “це місце не для тебе”. Їй постійно доводилося боротися з внутрішніми уявленнями про те, якою має бути жінка-лідерка. За її словами, ці уявлення формувалися під впливом образів, які вона бачила в медіа: “Тих, кого ми звикли називати лідерками, бачили, напевно, в журналах, на екранах, але там не було таких жінок, як я”.
Після тривалих роздумів та пропрацювання цього досвіду в Юлії виникло бажання створити проєкт, який би показав справжні історії жінок з інвалідністю. Вона хотіла, щоб ці історії були про гордість, про важливість – бути собою, бути сильною та слабкою водночас, і підкреслювати свою ідентичність.
Під час відкриття також відбулася панельна дискусія за участі героїнь виставки – Іванни Михайленко, Марини Литовченко, Юлії Задорожної, Олександри Кутас, Вікторії Клюшиної та Алли Гінкул. Декілька учасниць долучились онлайн.
Авторка фотографій Олена Бродзинська поділилася, що цей проєкт був для неї не просто зйомкою, а глибоким зануренням у життя кожної з героїнь. Вона наголосила, що інклюзія починається не лише з пандусів, а зі зміни в культурі й мисленні.
“Мистецтво, розмова – це теж інфраструктура. Вони змінюють уявлення про норми й дозволяють побачити справжнє обличчя суспільства”, – переконана фотографка.
Олена Бродзинська. Фото: Яна Радченко / ZMINA
Кожна з героїнь її надихала та зацікавлювала по-своєму – історіями про дискримінацію в університетах, про труднощі з доступністю, про виклики щоденного життя.
Акторка Римма Зюбіна, яка також завітала на відкриття, розповіла, як ще 1995 року побачила приклади справжньої інклюзії на Единбурзькому театральному фестивалі.
“Там перші ряди були розраховані на глядачів на кріслах колісних – просто, зручно, без пафосу. В Україні ж усе досі лишається декоративним або недоступним. Але ми не маємо чекати кінця війни, щоб щось змінити. Жити – це діяти вже”, – зауважила вона.
Римма Зюбіна. Фото: Яна Радченко / ZMINA
Зюбіна поділилася власною історією боротьби з хворобою, що також ускладнює її повсякденне життя. І підсумувала, що жити в суспільстві – означає бачити людей поруч і пам’ятати, що будь-що може трапитись із кожним: “Необхідно діяти на випередження, як у спорті: на фініші має чекати допомога”.
З 23 липня по 5 серпня фотовиставка також буде представлена в ТРЦ River Mall за адресою: місто Київ, Дніпровська набережна, 12.
Нагадаємо, що до дорожньої карти з верховенства права включено питання дотримання прав людини людей з інвалідністю. Цей документ стане планом дій для України на шляху до ЄС, проте наразі він містить деякі прогалини.