Кошики плете однією рукою…

А ще інвалід з дитинства Дмитро Гац сам косить, рубає дрова, добре порається на городі, у хліві і на кухні

За день Дмитро Гац може виготовити два такі кошики! Фото автора

Працьовита людина завжди знайде собі роботу. І не шукатиме причин для того, щоб її уникнути. Не опустить рук навіть тоді, коли, здається, всі обставини — проти неї. Зокрема, коли однієї руки немає…

Наша розповідь — про 71-річ­ного Дмитра Степановича Гаца із гарного міста Бережан, яке роз­кинулися біля берегів Золотої Липи. Із подвір’я пана Дмитра (працював колись на тутешньому «Мікроні») і його дружи­ни Ганни (на склозаводі розмальовува­ла посуд) відкривається гарний вид на мальовничий, оспіваний письменником Богданом Лепким став. На цій водо­ймі вони обоє проводять чимало свого пенсіонерського часу. Там — одне з їхніх робочих місць. Золота Липа забезпечує це подружжя рибою (пані Ганна — затята рибалка, із місцевих коропців вміє готу­вати смачну юшку, смаженину і консер­ви на зиму). А ще бережанський став- ріка постачає їм лозу для кошиків.

Найперша помічниця господаря – його така ж роботяща дружина Ганна. Фото автора

Пан Дмитро лозу нарубає, а дружина візочком привезе триметрове пруття додому. І вже за короткий час біля гаража Гаців, дякуючи гос­подареві, можна побачити симпатичні бокасті коші різ­ного калібру — такі, які плели колись і якими користували­ся на своїй господарці наші діди-прадіди.

Виготовляє кошики Дми­тро Степанович для влас­них потреб. Або на прохання когось зі знайомих. У таку «посудину» зручно збира­ти картоплю, буряки, морк­ву, капусту, квасолю, фрук­ти. Можна складати сюди й дрова для печі чи каміна. А ще цей кіш може слугувати скринею для робочого одягу чи інших предметів. Або ж де­корацією хатнього інтер’єру, виконаного в етнічному стилі.

Недавно пан Дмитро ви­готовив десять таких коши­ків для місцевого лісництва — зберігатимуть у них жолуді. Плоди дуба не запліснявіють у цій ємності, через отвори вона добре вентилюється. Коли кращим був зір, плів великодні кошички. Не раз до пана Дмитра зверталися по допомогу і мисливці. Про­сили, щоб виготовив із лози наплічники-ранці із накрив­кою — для їхніх трофеїв. Дуже зручною була та штука!

Зазвичай ґазда береться за своє ремесло під вечір, коли домашні завершать справи на кухні і його метуш­ня біля вербового віття ніко­му не заважає. Здоровою ру­кою вигинає, заплітає прути, а другою, де від народження немає пальців, лозу при­тримує. До ранку продукт його праці буде готовий. Він зручний, легкий і, як сказали би сучасні торгові менедже­ри, має товарний вигляд. За день, якщо не має іншої ро­боти, ґазда може змайстру­вати навіть два такі кошики!

Виготовляти їх Дмитро Степанович навчився років з двадцять тому. До їхньої батьківської хати, що стоя­ла майже впритул до ставу, колись приїжджали заготов­ляти річкову лозу майстри із Закарпаття. Робили кошики, а він до їхньої роботи пригля­дався, запам’ятовував рухи, черговість операцій. Одного разу приїхав до знайомого лісника Василя Гуркая, що жив на хуторі Розсохи, — і той попросив нарубати йому лози, щоб потім відвезти її до Тернополя, де хтось плів кошики. А Дмитро узяв та й за ніч сам сплів такого коша. І наступного ранку подару­вав його лісникові — щоб мав чим носити січку для свого коня. Іншого разу виготовив йому ще кілька таких коши­ків. І відпала потреба їхати до майстрів із Тернополя…

За всю свою «кошикарську кар’єру» пан Дмитро змайстрував до тисячі коши­ків. Тож щонайменше тисячу разів люди йому красно дя­кували…

Дмитро Гац ще той тру­дяга! Попри свої проблеми із рукою, виконує всю до­машню роботу. Рубає дрова, косить траву, порається на чималенькому городі, годує свиней (їх у хліві аж три!). Не­має такої роботи, з якою не дав би собі ради. Як треба, то допоможе дружині і варе­ників наліпити.

На цьому обійсті до праці прикипіли всі, у тому числі три доньки подружжя Гаців. Скажімо, до карантину донь­ка Наталя збирала лікарську сировину: шипшину, облі­пиху, калину, барбарис. А барвінок замовляли у неї із телепрограми «Я соромлюся свого тіла»…

Як це приємно, що біля нас живуть люди, що не тіль­ки добре працюють на влас­нім хазяйстві, а й уміють бути потрібними, корисними іншим!

Іван Фаріон

Високий Замок Online