А ще інвалід з дитинства Дмитро Гац сам косить, рубає дрова, добре порається на городі, у хліві і на кухні
За день Дмитро Гац може виготовити два такі кошики! Фото автора
Працьовита людина завжди знайде собі роботу. І не шукатиме причин для того, щоб її уникнути. Не опустить рук навіть тоді, коли, здається, всі обставини — проти неї. Зокрема, коли однієї руки немає…
Наша розповідь — про 71-річного Дмитра Степановича Гаца із гарного міста Бережан, яке розкинулися біля берегів Золотої Липи. Із подвір’я пана Дмитра (працював колись на тутешньому «Мікроні») і його дружини Ганни (на склозаводі розмальовувала посуд) відкривається гарний вид на мальовничий, оспіваний письменником Богданом Лепким став. На цій водоймі вони обоє проводять чимало свого пенсіонерського часу. Там — одне з їхніх робочих місць. Золота Липа забезпечує це подружжя рибою (пані Ганна — затята рибалка, із місцевих коропців вміє готувати смачну юшку, смаженину і консерви на зиму). А ще бережанський став- ріка постачає їм лозу для кошиків.
Найперша помічниця господаря – його така ж роботяща дружина Ганна. Фото автора
Пан Дмитро лозу нарубає, а дружина візочком привезе триметрове пруття додому. І вже за короткий час біля гаража Гаців, дякуючи господареві, можна побачити симпатичні бокасті коші різного калібру — такі, які плели колись і якими користувалися на своїй господарці наші діди-прадіди.
Виготовляє кошики Дмитро Степанович для власних потреб. Або на прохання когось зі знайомих. У таку «посудину» зручно збирати картоплю, буряки, моркву, капусту, квасолю, фрукти. Можна складати сюди й дрова для печі чи каміна. А ще цей кіш може слугувати скринею для робочого одягу чи інших предметів. Або ж декорацією хатнього інтер’єру, виконаного в етнічному стилі.
Недавно пан Дмитро виготовив десять таких кошиків для місцевого лісництва — зберігатимуть у них жолуді. Плоди дуба не запліснявіють у цій ємності, через отвори вона добре вентилюється. Коли кращим був зір, плів великодні кошички. Не раз до пана Дмитра зверталися по допомогу і мисливці. Просили, щоб виготовив із лози наплічники-ранці із накривкою — для їхніх трофеїв. Дуже зручною була та штука!
Зазвичай ґазда береться за своє ремесло під вечір, коли домашні завершать справи на кухні і його метушня біля вербового віття нікому не заважає. Здоровою рукою вигинає, заплітає прути, а другою, де від народження немає пальців, лозу притримує. До ранку продукт його праці буде готовий. Він зручний, легкий і, як сказали би сучасні торгові менеджери, має товарний вигляд. За день, якщо не має іншої роботи, ґазда може змайструвати навіть два такі кошики!
Виготовляти їх Дмитро Степанович навчився років з двадцять тому. До їхньої батьківської хати, що стояла майже впритул до ставу, колись приїжджали заготовляти річкову лозу майстри із Закарпаття. Робили кошики, а він до їхньої роботи приглядався, запам’ятовував рухи, черговість операцій. Одного разу приїхав до знайомого лісника Василя Гуркая, що жив на хуторі Розсохи, — і той попросив нарубати йому лози, щоб потім відвезти її до Тернополя, де хтось плів кошики. А Дмитро узяв та й за ніч сам сплів такого коша. І наступного ранку подарував його лісникові — щоб мав чим носити січку для свого коня. Іншого разу виготовив йому ще кілька таких кошиків. І відпала потреба їхати до майстрів із Тернополя…
За всю свою «кошикарську кар’єру» пан Дмитро змайстрував до тисячі кошиків. Тож щонайменше тисячу разів люди йому красно дякували…
Дмитро Гац ще той трудяга! Попри свої проблеми із рукою, виконує всю домашню роботу. Рубає дрова, косить траву, порається на чималенькому городі, годує свиней (їх у хліві аж три!). Немає такої роботи, з якою не дав би собі ради. Як треба, то допоможе дружині і вареників наліпити.
На цьому обійсті до праці прикипіли всі, у тому числі три доньки подружжя Гаців. Скажімо, до карантину донька Наталя збирала лікарську сировину: шипшину, обліпиху, калину, барбарис. А барвінок замовляли у неї із телепрограми «Я соромлюся свого тіла»…
Як це приємно, що біля нас живуть люди, що не тільки добре працюють на власнім хазяйстві, а й уміють бути потрібними, корисними іншим!
Іван Фаріон