Легендарна військова на інвалідному візку стала політиком: історія життя Яни Зінкевич

У 18 років ця зовсім молода і тендітна дівчина пройшла Майдан, рятувала людські життя на фронті і навіть стала «Народним Героєм України». У 19 створила на передовій фактично унікальну медичну службу «Госпітальєри». Через півтора року участі в бойових діях потрапила у страшну аварію. Проте навіть це не зламало в ній воїнського духу, і нині ця дівчина-воїн, хоч вже на інвалідному візку, але не полишає своєї фронтової служби. Зараз їй – 23, і на її особистому рахунку – понад 200 врятованих життів. Нині ця легендарна жінка вирішила спробувати себе у політиці. Вона – у 10-ці партії “Європейська солідарність”, пише «Вісник+К».

У недалекому 2014 році, коли Росія розпочала війну на Донбасі, Яна Зінкевич з Рівного була ще підлітком. Закінчила школу і готувалася до вступу в медичний університет, аби здійснити свою мрію – стати лікарем і рятувати людські життя. Але через ситуацію в країні вона відклала свої плани і вирушила добровольцем на передову, не маючи ані найменшого уявлення про війну. Вже з перших боїв, коли військові потрапляли в справжні «заруби», як висловлюється Яна, вона зіткнулася з тим, що на передовій комплексної медичної допомоги, як такої, не було взагалі, відсутня була навіть перша екстрена медична допомога, евакуація поранених, ніхто не був закріплений за тим, аби забирати тіла.

Не бажаючи бути просто спостерігачем, замість участі в бойових діях, вона сама узялася рятувати життя військових, під свист куль витягувала поранених, збирала тіла загиблих… Це було важко не лише фізично, а надто емоційно. Між пораненим і тим, хто його рятує, зароджується сильний емоційний зв’язок. «Бо людина тримається за тебе, як за соломинку, як єдиний шанс вижити», – пояснює Яна. Але навіть при такій її пекельній службі, вона зіткнулася з дискримінацією і нерозумінням. Мовляв, що вона, «дитина жіночого роду», робить на передовій разом зі справжніми воїнами-чоловіками? Але досить швидко вона напрацювала собі репутацію дуже жорсткого командира. Відповідно, усі зрозуміли, на рожен до неї краще не лізти.

– В одному з боїв я себе гарно проявила, це було звільнення селища Піски, і мій керівник Дмитро Ярош («Правий сектор», – авт.) запропонував мені стати керівником медичного напрямку нашого добробуту. Спочатку у нас було 6 людей, включно зі мною, далі з кожним місяцем їхня кількість поступово росла, і вже при боях у Донецькому аеропорту, коли було дуже багато поранених, у нас утворилася фактично рота, яка отримала назву «Госпітальєри», – розповідає Яна Зінкевич.

У 19 років дівчина-воїн отримала орден «Народний Герой України». На той момент, а це був червень 2015 року, її тендітними руками було врятовано 140 життів військових, добровольців, поліцейських і цивільних.

Страшна аварія, інвалідний візок, спроба самогубства і… народження донечки

5 грудня 2015 року стало для цієї дівчини трагічним. На трасі неподалік від Дніпропетровська вона потрапила у жахливу ДТП (будучи пасажиром, – авт.). Тоді за її життя молилися усі, хто тільки знав про цю біду. І Яна таки вижила. Щоправда, через численні травми і важкий перелом хребта вона так і не стала на ноги. Лікування та реабілітація дуже дороговартісні. Їй вдалось пройти операцію і одномісячну реабілітацію в Ізраїлі, а зараз вона періодично проходить реабілітацію в Україні, коли має змогу оплачувати таке «задоволення». Раніше дівчина навіть подумати не могла, що за два роки після закінчення безтурботного та мирного життя, вип’є всі ліки, які знайде в квартирі, намагаючись накласти на себе руки. Дякувати Богу, їй не вдалося скоїти задумане. Для чого я залишилася жива і кому треба така, нерухома, чи потрібна я така навіть самій собі? – запитувала себе.

У мене був тяжкий період, посттравматичний синдром. Окрім прямої спроби самогубства, я просто постійно не хотіла жити. Певний період провела в повній ізоляції, апатії і депресії. Не хотілося не тільки бачити людей, а й себе також…

– Зараз у мене пожиттєва інвалідність 1 групи, – додає Яна.

Та навіть це не вивело її зі строю. Сама вона, звісно, участі у бойових діях напряму уже брати не може, однак не лишає передової, далі обіймає командирську посаду, є «кризовим менеджером» свого батальйону.

А згодом вона вкотре переконалася, що не даремно лишилася жива. Адже після важкої травми вона народила донечку. І це справжнє диво! Вагітність не була прогнозована, бо після аварії лікарі діагностували у неї… повне безпліддя, тож Яна фактично прийняла думку, що ніколи не стане мамою. Однак 31 жовтня 2016 року керівник медичного батальйону «Госпітальєри», 21-річна Яна Зінкевич подарувала світу нове життя! Народжувала за допомогою кесаревого розтину в обласній лікарні Дніпра. Малеча з’явилась на світ з вагою 3 кілограми і 48 сантиметрів! Дивом було й те, що вона змогла виносити дитину, адже, як пророкували медики, при такій тяжкій політравмі та паралічу плід завмирає при ранніх термінах. І навіть попри те, що в той час Яні через травму доводилося приймати досить багато медичних препаратів (як тільки вона дізналась про вагітність, то перестала приймати більшість ліків), дитинка народилася абсолютно здоровою.

– Нині моя донечка Богдана живе з моєю мамою у Рівному, я часто приїжджаю до них. Бо тут, у Дніпрі, я і навчаюся, і працюю. Маю забезпечувати і себе, і дитину, і маму, яка за нею доглядає. Потрібно було обирати: або я сиджу з донькою вдома, але хто тоді зароблятиме на життя? Тим більше, що мамі фізично легше доглядати за нею, ніж мені, – каже Яна.

Наша героїня – розлучена. Про шлюб, який транслювали мало не всі українські телеканали та інші ЗМІ, нині вона згадувати не хоче, мовляв, це ще один важкий етап, який їй довелося холоднокровно переступити і жити далі, а згадувати бодай щось про колишнього чоловіка буде для нього занадто великою честю.

Поїздка у Ватикан і НАТО

27 січня 2018 року Яна їздила у Ватикан. Потрапила на аудієнцію з Папою Римським. Її нагородили престижною відзнакою священномученика Омеляна Ковча. 2019 рік знаменний для нашої героїні тим, що вона створила комунальне підприємство «Госпітальєри Дніпра», яке на місцевому рівні займається навчанням медичної допомоги всіх працівників бюджетних галузей міста Дніпра, а це – понад 60 тисяч людей. Воно взяло свій початок від добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», який був заснований у 2014 році і про який уже йшла мова вище. Новостворене підприємство отримало державне фінансування. Нині там пройшли навчання 2 тисячі медпрацівників, муніципальна варта, далі там навчатимуть вчителів. І це перший зразок такої організації в історії України. Окрім керівництва батальйоном і підприємством, Яна ще й навчається на 2 курсі медичної академії в Дніпрі – на стаціонарі, до речі. Паралельно проходитиме навчання по бізнесу. Нещодавно дівчина-воїн та ще п’ятеро українських ветеранок відвідали штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Дипломатам країн Альянсу вони розповіли про стан речей на фронті, реабілітацію учасників бойових дій. Зокрема, доповідь Яни була присвячена ресоціалізації ветеранів, психологічній реабілітації, самогубствам і посттравматичним синдромам. Вона говорила про труднощі повернення з війни, депресію та самогубства. І саме вона чи не вперше публічно поділилась власним важким досвідом переживання травми та пояснила, що відчуває людина, коли намагається скоїти самогубство.

Фактично, коли силою обставин ця легендарна українська дівчина-воїн не змогла витягувати і рятувати поранених безпосередньо з поля бою, нині вона витягує їх з іще більш небезпечної прірви, коли через свої безперервно кровоточиві моральні рани вони просто не бажають жити…

Ірина Бура