Євдоким Сердюк, військовий із Донеччини, після вибуху російського “Ланцета” втратив обидві ноги, але не здався. Нині він публікує мотиваційні відео, допомагаючи іншим адаптуватися до нових умов і надихаючи на рух вперед. Про свій військовий шлях, втрату кінцівок та повернення до активного життя він розповів Суспільному.
Військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Євдоким Сердюк народився у селі Новожеланне на Донеччині. У свої 22 роки рік хлопець не лише бореться з наслідками поранень, а й допомагає іншим долати виклики життя на протезах.
Дитинство та рішення стати військовим
Євдоким виріс у проукраїнській родині, яка з дитинства формувала у нього патріотичні погляди. У 2014 році, коли розпочалася війна на сході, йому було лише 12 років. З його слів, події того часу стали ключовими у формуванні його громадянської позиції.
“Мені тоді було лише 14 років, але я добре пам’ятаю бої за Карлівку, штурми Донецького аеропорту. Наше село стало своєрідним коридором для техніки та солдатів, що прямували на фронт”, — згадує Євдоким.
Євдоким розповів, що ще з дитинства мав проукраїнські погляди, попри ворожу атмосферу в рідному селі на Донбасі. У 2014 році він захоплювався спілкуванням із солдатами та зберігав фото з українськими військовими.
“У нашій родині проукраїнська позиція була незмінною. Ми спілкувалися з нашими військовими, і мене завжди захоплювала військова тематика”, — розповів хлопець.
Перед повномасштабним вторгненням хлопець закінчив педагогічний коледж, працював таксистом і навчався заочно у Дніпровському університеті внутрішніх справ. Війна стала для нього вирішальним моментом, і вже в перші дні вторгнення він разом із другом вирушив до військкомату, щоб стати на захист країни.
“Мій друг з сусіднього села подзвонив і спитав: “Їдемо воювати?” Я не вагався. Ми вирушили до Покровська, записалися, і вже наступного дня я був у військах”, — згадує Євдоким.
Він потрапив до зенітно-ракетного артилерійського дивізіону 56-ї бригади. Основним завданням стало збивання дронів та ракет противника. Євдоким був у складі мобільно-вогневої групи. Бойові завдання виконував на автівці, яку називали “орколіквідатором”, через ефективність у знищенні ворожих цілей у небі.
“Я працював із ПЗРК “Ігла”. Згодом нас включили до мобільної вогневої групи. Ми прикривали піхоту і артилерію, Коли були атаки, ракетні удари або щось летіло, нам командування доповідало, і ми виїжджали на позицію. Спостерігали за небом, і якщо потрібно було — відпрацьовували по цілях. На озброєнні в нас було небагато: у мене був РПК-74 — ручний кулемет Калашникова, у інших хлопців — звичайні АК. Ще був ПКМ. Працювали на Донецькому напрямку, найчастіше по “Орланах” і “Ланцетах”. Це те, що найчастіше вдавалося збивати”, — розповів військовий.
Євдоким виконував бойові завдання в населених пунктах Комишівка, Калинове, Карлівка, Первомайське, Нетайлове, Невельське, Красногорівка на Донеччині. Згодом його з побратимами вивели з Донецької області в тил на доукомплектування в Дніпропетровську область.
“Там трохи побули, а потім нас перекинули до Запорізької області, під Гуляйполе. Напевно, з січня 2023 року нас перевели на Бахмутський напрямок. Наші хлопці й досі там виконують бойові завдання”, — додав боєць.
Євдоким Сердюк. Суспільне Вінниця
Поранення, ампутація та нове життя
У червні 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку Євдоким з побратимами підбили російський дрон-камікадзе “Ланцет”. Проте його бойова частина вибухнула поблизу військового. Євдоким отримав важкі поранення, через які лікарі були змушені ампутувати йому обидві ноги.
“Три кілограми тротилу вибухнули просто піді мною. Я нічого не бачив через контузію, побратими витягнули мене з поля бою, але вже тоді я зрозумів, що з ногами біда”, — розповідає він.
Зі слів бійця, побратими надали йому першу допомогу.
“Я був при тямі лише кілька хвилин. Почув вибух, одразу темрява, дзвін у вухах. Я нічого не бачив, була контузія. Кричав, що мене рятували. Болі не відчував, але зрозумів, що з ногами біда. Побратим із іншої бригади поливав мене водою, а мій товариш із дивізіону накладав турнікети. Пам’ять повністю зникла в момент накладання турнікетів. Далі мене евакуювали, але цього я вже не пам’ятаю”, — розповів Євдоким.
Ампутація кінцівок та реабілітація
Ампутація стала для бійця стала несподіванкою. Спочатку переживав депресії, сльози, фантомні болі. Але поступово вдалося з цим упоратися. Ампутацію хлопцю провели в лікарні імені Мечникова.
“Я сприйняв новину нормально. Найважче було впоратися із фантомними болями та психологічним станом. Але це вдалося подолати”, — каже Євдоким.
Фантомні болі після ампутації тривали приблизно три місяці. Згодом вони повністю зникли.
“Це відчуття, коли болить у кінцівках, яких більше немає. Наприклад, у мене були відчуття болю в великому пальці стопи, мізинці, або здавалося, що крутить коліно чи болять ікри, хоча ніг уже не було. Я не розумію, як це працює, але це було”, — розповів боєць.
У цивільному житті після ампутації найбільші виклики для Євдокима були пов’язані з пересуванням. На вулиці він завжди пересувається на протезах і категорично відмовляється від використання коляски.
“Вдома, звісно, зручніше бути на візку, але на вулиці я завжди на ногах. Найбільші труднощі виникають у дощ чи сніг, коли милиці чи підлога стають слизькими, і потрібно бути дуже обережним, щоб не впасти. Ще одна проблема — відсутність перил біля сходів. Якщо сходи широкі, то я можу піднятися, але вузькі створюють серйозну небезпеку або взагалі унеможливлюють підйом”, — додав Євдоким.
Євдоким Сердюк під час інтерв’ю. Суспільне Вінниця
Адаптація до протезів
Адаптація до протезів вимагала зусиль, але їхній потенціал Євдоким освоїв на максимум.
“Протезисти кажуть, що я опанував їх на всі 100%. Це складно з моїм рівнем ампутації, але я не здаюся і почуваюся добре”, — ділиться досвідом боєць. Завдяки наполегливості та постійним тренуванням, використання протезів стало невіддільною частиною його повсякденного життя.
Проблеми із зором та інші наслідки поранень
“Через серйозне поранення ліве око майже втратило зір, залишивши лише 0,5% функціональності. Лікарі прогнозують, що це залишиться назавжди. Крім того, у мене були зламані носові пазухи, стінка ока, а під очима встановлені титанові пластини. Це потрібно було, щоб вирівняти положення очей, адже ліве око було провалене”, — розповів боєць.
Життя після втрати
Пройшовши протезування, він не лише повернувся до активного життя, а й почав публікувати у соцмережах відео з порадами для тих, хто тільки вчиться жити на протезах. Євдоким ділиться досвідом, як долати сходи, присідати, підніматися та займатися спортом.
“Щодо соціальних мереж — спочатку я почав знімати відео для власного задоволення. Перше відео було про те, як я вперше пройшовся без милиць на протезах. Воно отримало багато переглядів і коментарів. Це спонукало мене знімати далі. Я почав показувати, як вставати з підлоги, якщо впав, або як підніматися по сходах без перил. Можливо, ці відео комусь допоможуть. Негативних реакцій від оточуючих я не зустрічав. Ще коли я був на колясці, увага до мене була набагато більшою, ніж зараз на протезах”, — розповів Євдоким.
Зі слів бійця, його мотиваційні відео вже допомогли багатьом. Життєве кредо Євдокима — “Ніколи не здавайся. Завжди рухайся вперед»” — стало орієнтиром не лише для нього, а й для людей, які опинилися в схожій ситуації.
“Життя триває, і я хочу показати, що можна бути активним навіть після таких втрат”, — підкреслив Євдоким.
Щодо готовності суспільства сприймати людей з інвалідністю Євдоким зазначив, що більшість сприймає адекватно. Але в будь-якому суспільстві є люди, які реагують не так.
“Найбільшою перемогою для мене стало те, що я став на захист країни у свої 20 років. Ще одна перемога — вижив після важкого поранення і зміг вилікуватися. І третє — навчився ходити на протезах після такої складної ампутації. Найбільшою втратою стали побратими та рідна домівка. Моє село зараз під окупацією. Не знаю, чи живуть там окупанти, але наші хати зруйновані. Це видно навіть на фото, які я раніше викладав, коли все ще було цілим”, — зазначив боєць.
У майбутньому Євдоким хоче отримати нові протези. За його словами їх потрібно оновлювати щороку або кожні два роки. Крім того, він планує протестувати нові електронні коліна, навчитися на них ходити і врешті-решт пересуватися без милиць, максимально повернувшись до цивільного життя.
“Щодо запоруки нашої перемоги, думаю, що це єдність, як на початку повномасштабного вторгнення. Якщо ми знову так згуртуємося, це буде великим досягненням. А ще важливо, щоб кожен чоловік взяв зброю і пішов захищати країну. Людей не вистачає, потрібно воювати. Я пішов добровольцем і не можу зрозуміти тих, хто боїться або не хоче цього робити”, — підсумував Євдоким.
Віталій Бондарєв