“Після протезування відгуляємо весілля”: поранений боєць освідчився коханій з Волині (ФОТО, ВІДЕО)

Наречені Світлана Калецька та Сергій Копищик у Луцьку. Фото: Суспільне Луцьк

Світлані та Сергію – 24 роки, пара познайомилася на святкуванні Нового 2022 року. Світлана працює фельдшером швидкої, а Сергій до початку війни був автомеханіком. 24 лютого чоловіка мобілізували, тож спілкування продовжилось у телефонному режимі. У липні Сергій отримав поранення легень, ока та кишківника, довелося ампутувати обидві ноги. Перші побачення пари відбулися в госпіталі, а згодом Сергій наважився зробити Світлані пропозицію, яку вона прийняла. Нині пара готується до одруження.

Свою історію мужності та незламності закохані Сергій Копищик та його кохана Світлана Калецька розповіли Суспільному.

Сергій Копищик, наречений: Ми ще навіть року не знайомі, познайомилися на цей Новий рік. Святкували своїми компаніями. Якось так слово за слово. Вийшов на вулицю і дивлюся стоїть дівчина. Вирішив до неї підкотити й розговорилися. Поговорили, познайомилися. Так почали спілкуватися. Потім почалася війна.

Світлана Калецька, наречена: Після Нового року ми поспілкувалися місяць. Потім до 24-го лютого ми не спілкувалися. Я вже потім побачила в інтернеті, що він пішов на війну. Що він у Володимирі був на той час. Я йому написала: як ти? Що ти? Він написав: все добре.

Світлана Калецька на роботі. Фото: Світлана Калецька

Сергій Копищик, наречений: У 2021-му в травні я прийшов на “дембель” зі строкової служби і буквально пройшло дев’ять місяців і почалася повномасштабна війна. 23-го лютого мені прийшла повістка. Мене відправили у 14-ту бригаду у Володимир. Там я пробув тиждень, нас укомплектували, потім нас перебазували в 63-тю бригаду та відправили на Рівненський полігон. Півтора місяця ми стояли на білоруському кордоні. І на початку квітня ми вже поїхали безпосередньо на лінію бойових дій. Це з квітня і до 27-го липня я знаходився у зоні бойових дій, вже безпосередньо на самому нулю.

Сергій Копищик під час військової служби. Фото: Сергій Копищик

Сергій Копищик, наречений: 27-го липня я отримав поранення. Це було в населеному пункті Широке, селище Снігурівка. Нас було троє. Я і два моїх товариші. Один загинув на місці, другий – в лікарні. А мені пощастило трошки більше. Мені одразу відірвало ліву ногу. Мене госпіталізували….в Одесі я перебував три місяці на лікуванні.

Світлана Калецька, наречена: Коли він отримав поранення, пропав в мене з ним зв’язок. Три дні я не могла його знайти. А потім він до мене подзвонив і каже: Світлана, сталася біда, я отримав поранення. В мене тоді був ступор. В мене ніби, як відключилося все. Я не знала, що йому сказати, що запитати.

Коли його перевели з реанімації на відділення, то я вже з його батьками приїхала до нього і з того часу ми вже постійно разом. Я заходила до нього в палату і бачила, що він дуже мою реакцію хотів побачити, він боявся, щоб не розвернулася і не пішла. Я не пішла, не могла інакше. Справжнє кохання, напевно. Не напевно, а так воно і є.

Сергій Копищик, наречений: Я зрозумів, що це справжнє кохання, що не треба “тормозити”, а діяти. Бо я спочатку думав, що може стану на протези, а тоді зроблю пропозицію, а потім подумав, а для чого тягнути? Я зараз можу зробити пропозицію, розписатися, а вже зробити весілля і повінчатися зможемо, коли стану на протези.

Відео, яке знімали друзі з моїм освідченням, за добу набрало три мільйони переглядів. Ніхто не міг подумати, що воно набере таких обертів. Поки я їхав, я собі сидів думав, що я буду казати. Вже мене підвезли, там в неї три сходинки біля хати, мене підіймають й в мене починається такий лютий мандраж. Мені в окопах не так страшно було, як оце…таке якесь відчуття …

Світлана Калецька, наречена: В нього рука труситься, в мене труситься. Думаю, що хоч би якась синхронізація була, щоб попав мені на палець. Я не роздумуючи погодилась, я була впевнена в ньому, я була впевнена в собі.

Обручка в день освідчення. Фото: Світлана Калецька

Сергій Копищик, наречений: Це великий приклад для людей, які теж втратили кінцівки та щоб побачили це відео і зрозуміли, що на цьому життя не закінчується, що можеш ти далі жити, можеш одружитися, можеш повноцінно жити.

Світлана мене дуже сильно підтримує. Я їй кажу: з часом все налагодиться, як то кажуть. Я одразу сказав, що я буду ходити, тільки з часом. Ноги не відростуть, але протези зараз в наш час ставлять і буду потроху пробувати ходити й буду ходити!

Найближчі плани – це їхати в Одесу робити операцію на око, приїхати, перед Новим роком, плануємо розписатися, а там далі будемо бачити, може щось із протезуванням вирішиться, бо зараз на черзі стою, як військовослужбовець Збройних Сил України, який отримав поранення.

Лариса Літвицька