Розвідник 36-ї окремої бригади морської піхоти Роман Городенський. Фото: Роман Городенський
Розвідник 36-ї окремої бригади морської піхоти Роман Городенський, що родом із Вінниччини, майже місяць перебував у російському полоні. Разом із побратимами він тримав оборону Маріуполя. Під час російського обстрілу втратив ногу та отримав важкі поранення руки, яку згодом йому ампутували у полоні.
Наразі захисник проходить реабілітацію в США, де для нього створили протези обох кінцівок. Про те, як отримав травми, не впав духом, переживши тортури російських військових, та чому доводиться заново вивчати своє тіло Роман розповів Суспільному.
“Усі вірили, що прорвемо лінію оборони й до останнього стримували противника”
Про те, що стане військовим, хлопець знав із дитинства. Каже, служать усі чоловіки із його родини. У 18 років підписав контракт із 36-тоюГороденський окремою бригадою морської піхоти.
“Дуже хотів потрапити в елітні війська. Коли здав нормативи, сказали, що беруть в розвідку. Був неймовірно щасливим і гордим. Адже це елітний підрозділ морської піхоти, моя мрія. У 2020 році вперше потрапив на війну на напрямки Павлівка й Широкине. 24 лютого був на ротації, яка почалася для мене ще з 5 грудня 2021 року. Це була моя зміна — ніс вахту у полях за три кілометри від Павлополя. О 2:15 ночі почалися перші прильоти градів. Ніхто цього не очікував, наша артилерія стояла далеко”.
Роман Городенський/ Фото: Oksana Kami
До третьої години дня Роман із двома побратимам залишалися на лінії розмежування, щоб дати змогу відійти іншим.
“У село Пищевик, розташоване поблизу, на той момент в’їхали російські танки, прорвали лінію оборони. Павлопіль брали у кільце і ми виїхали у селище Орлівське. Із того моменту тримали оборону Маріуполя. Виїхали із тим, що було. Дуже не вистачало снарядів, мінометів, артилерії. Але всі вірили, що прорвемо лінію оборони й до останнього стримували противника.
Воювали що з військовими ДНР, що з російськими військами, що з чеченцями. Не можу сказати, що у них висока підготовка. Вони “брали” літаками, артилерією. Кожні 10-15 хвилин були прильоти. Якби це все у нас було, ми стримували б місто ще дуже довго”.
“Кинувся за дерево, щоб закрити життєво-важливі органи”
Четвертого квітня Роман Городенський отримав важкі травми. За 5 метрів від нього прилетів та зірвався російський снаряд.
“У Маріуполі є будинок культури “Іскра”. Тримали там оборону, щоб росіяни не пройшли до заводів. Мій хороший товариш попросив піти з ним у якості кулеметника. Ми стояли на вулиці, коли почув свист 120-ої міни. Кинувся за дерево, щоб закрити життєво-важливі органи. Одразу відірвало ногу, яка виглядала за-за стовбура. Також найбільше постраждала рука — сім відкритих переломів. У ній було близько 40 уламків. Крикнув своїм: “важкий триста”. Підбігли до мене ззаду, затягнули турнікети й витягнули звідти”.
Фото: Роман Городенський
Побратими близько години під обстрілами несли до укриття. Там, розповідає оборонець, пробув до 12 квітня.
“Уже в підвалі оглянули наші медики. Запасів ліків було дуже мало, ними намагалися підтримувати усіх поранених. Знеболювальних не вистачало, їх кололи, коли бачили, що біль нестерпний. На той час я був повністю лежачим, не міг навіть перевернутися на інший бік, — говорить Роман. — У період з 4 по 12 квітня чотири рази пробували виїхати у бік Азовсталі, тому що туди прилітали гелікоптери.
Нас на ношах складали у військові вантажні автомобілі. Але спроби були невдалими через постійні бомбардування. Одного разу дісталися до точки, але вертоліт не зміг підлетіти через масові обстріли. Повернулися назад в укриття”.
Фото: Роман Городенський
“У дорозі побачив, що хлопці підняли “Білі прапори”. Зрозумів, що нас беруть у полон”
12 квітня під час спроби евакуюватися Роман потрапив у полон РФ.
“У нас закінчилося все озброєння. Прийшли хлопці з роти і кажуть: “Ти їдеш додому”. Але не вдалося. У дорозі побачив, що хлопці підняли “Білі прапори”. Зрозумів, що нас беруть у полон. Усіх поранених росіяни почали складати у жовті автобуси. Це усе знімали на відео.
Лише, коли камери вимкнулися, почали говорити різний бруд, штовхали ногами, як проходили повз. Повезли в ангари за Маріуполем. До вечора не давали навіть води. Уже потім їхні медики визначали стан наших поранень. Найважчих відправляли в районну лікарню в Новоазовськ. Я був одним із них”, — розповідає Роман.
Фото: Роман Городенський
“Тричі пробивали п’ятку викруткою, гасили недопалки, били шокером”
Медиків у лікарні не було, каже оборонець, лише черговий лікар. Замість медичної допомоги Донецька воєнна комендатура влаштувала допит.
“Цілу ніч нас катували. Деяких просто запитували. Мені та ще одному хлопцеві не пощастило. У нього щось знайшли в документах, я одразу сказав, що з розвідки, щоб не чіпали інших. Був такий біль та стан, що було уже все одно. Випитували, що робив на заводі, скількох убив. Кажу: “Їхала ваша колона, я побачив та передав своїм. Немає уже тієї колони.
Потім почалося: тричі пробивали п’ятку викруткою, гасили недопалки, били шокером, та й просто били. Я лежав, не міг навіть рухатися. Але від травм був такий біль, що те все у порівнянні здавалося смішним. Рятувала надія. Думка про те, що я живий, що колись повернуся додому. Дав обіцянку рідним, а значить потрібно її виконати”, — розповідає захисник.
Фото: Роман Городенський
“Від відчаю почали виконувати на весь голос Гімн України”
Через кілька днів після допиту у Романа почався сепсис.
“Рука виглядала так, ніби місяць пролежала у воді: покрилася слизом, було видно м’язи. Її ампутували. Навіть не пам’ятаю зі знеболювальними чи без. Потім перевезли у Донецьку реабілітаційну лікарню. Там не було жодного обладнання, лише одна медсестра і повно охорони. Якщо пощастить, робили перев’язку раз на день. Без жодних знеболювальних і ліків.
Через кілька тижнів приїхав якийсь полковник з Росії і каже: “Де Городецький?”. Сказали, щоб ми з іншим хлопцем були готові вирушати. У той момент відчув сильний гнів, втрачав надію. Так, що від відчаю почали виконували на весь голос Гімн України”.
Із Донеччини захисника вивезли в Росію у Таганрог. Звідти, каже, літаком доставили у Крим. Про те, де перебуває, дізнався згодом.
“Знову укомплектовувати у “Газони” і кудись повезли. Дорогою через ями був нестерпний біль, кілька разів відкривалася кровотеча. Допомагали наші полонені дівчата, які їхали поруч. Десь через шість годин вони кажуть: “Хлопці, Херсон”. Саме тоді зрозумів, що їдемо додому. Думав не доїду. Але відчай змінився щастям. Був згоден, щоб водій наїжджав на кожну яму, тільки скоріше б додому”.
Фото: Роман Городенський
Обмін відбувся поблизу Запоріжжя 28 квітня.
“Перше, що зробили наші військові — знеболили. Повезли у лікарню, де зробили першу операцію. Дорогою медсестра дала телефон. Я зателефонував мамі. Вона одразу почала плакати. Кажу, все добре, я вдома. Через три дні вона була уже в мене Запоріжжі. Ще через два — разом поїхали в лікарню в Одесу. Там лікувався півтора місяця. Зробили 11 операцій. Лише після того зміг сісти на коляску, яку дали волонтери. Потім відпустили додому. Перше, що зробив, набрав повну ванну води. Цього дуже не вистачало, хотілося змити із себе увесь той бруд та жах”.
“Уже пробував бігати, але це складно робити без руки”
У Києві Романові Городенському зробили перший тимчасовий протез. На ньому хлопець півтора місяця учився заново ходити.
“Перше враження, коли одягнув протез: “дуже високо”. Не міг знайти рівновагу через відсутність руки. Одягав його в день хвилин на десять. На нозі натираються мозолі — водянки. Коли вони є, не можна в жодному разі ходити. Доводилося тиждень чекати, поки загояться. Поступово нога звикала, шкіра ставала грубшою, як на п’ятці. За місяць уже більш-менш міг ходити без палиці”.
Фото: Роман Городенський
Наразі захисник у США. Він узяв участь у безкоштовній програмі протезування і реабілітації українців, які втратили кінцівки внаслідок війни РФ. У місті Орландо штату Флорида йому зробили постійний протез для ноги.
“Із американським протезом трішки комфортніше: його можна одягати однією рукою. Але український також хороший. Різниця у тому, що наш кріпиться на защібки, а їхній — за допомогою вакууму. Також американський трішки важчий. Потрібно було звикати.
Крім того, зробили ще один протез для бігу. Якщо перший виглядає, як звичайна нога і під штанами не помітиш різниці, то біговий у вигляді дуги. Його потрібного одягати із шортами. Уже пробував бігати, але це складно робити без руки. Немає контролю рівноваги. Тому поки качаю прес, займаюся із гантелями”, — каже захисник.
“Протезом потрібно керувати за допомогою різних груп м’язів”
Зараз Роман мешкає у Філадельфії, де йому зробили протез руки. Хлопця прихистила українська родина. Він ходить на реабілітацію та вчиться користуватися новою кінцівкою.
“Наразі двічі на тиждень відвідую реабілітаційний центр, вивчаю моторику руки, як вона працює, як заряджається. Мені дають завдання — взяти чашку, поставити, потримати пляшку. Протезом потрібно керувати за допомогою різних груп м’язів. Скорочуєш м’язи спини — рука згинається вверх чи вниз у місці ліктя.
Також у мене цілим залишився трицепс. Коли його напружую, це фіксують сенсори і відповідно згинається — згинаються пальці. Таким чином можу брати предмети. Зараз дуже важко контролювати ці м’язи. Якщо хочеш зажати лікоть в одному положенні, наприклад, під прямим кутом, потрібно, щоб м’язи у цей момент не рухалися”, — розповідає Роман.
Роман Городенський/ Фото: Oksana Kami
Невдовзі оборонець повернеться додому. Там на нього чекають батьки, наречена, старша сестра із двома племінниками та друзі.
Юлія Ковалишена