“Рвався у бій без ніг”: історія військовослужбовця з Тернополя Любомира Перожака (ФОТО, ВІДЕО)

Тернополянин Любомир Перожак втратив обидві ноги під час обстрілу позицій на Харківщині. Після реабілітації став на протези. Каже, продовжувати активне життя його мотивували двоє синів. Тепер Любомир відвідує реабілітаційні центри, щоб підтримувати бійців після травм.

Військовослужбовець розповів Суспільному про свій шлях, мотивацію та нагороди.

Тернополянин Любомир Перожак — військовослужбовець Збройних сил України. Вперше на війну потрапив у 2016 році. Під час АТО воював у Луганській та Донецькій областях. Потім — відпочинок і два контракти з різними бригадами. Коли почалася повномасштабна війна, Любомир був у лавах 105-ї бригади тероборони.

Бійці. Любомир Перожак

Разом із побратимами воював за Харківщину. 15 лютого минулого року під Куп’янськом отримав поранення.

“Це був обстріл наших позицій. Були і “Гради”, танковий обстріл, артилерійський обстріл. Була команда йти до бою, ми активно прийняли цей бій. Ніхто не думав, що так вийде, але з декількох кілометрів танчик влучив прямо в наш окоп”.

Любомир Перожак. Суспільне Тернопіль

У тому бою, пригадує чоловік, декілька побратимів загинули, ще декілька бійців – втратили руки та ноги. Серед них був і Любомир. Чоловік говорить, одразу усвідомив, що сталося, проте страху не відчув.

“Я себе вів позитивно, адекватно, сміявся, рвався до бою без ніг. Такий я”.

Військовий. Любомир Перожак

З поля бою Любомира винесли побратими, вони й надали йому першу допомогу. Далі — лікарня в Куп’янську, переливання крові, втрата свідомості та госпіталь у Харкові. Там, каже боєць, йому врятували життя, а також одну ногу. Проте невдовзі довелося прийняти складне рішення.

“Була інфекція. Почали видзвонювати лікарів із Європи та України, всіх. Коли ми не знайшли іншого шляху, щоб врятувати ногу з коліном, ми прийняли рішення її ампутувати. Стати на протези після того вже буде легше. Мені її відрізали, але вона залишилася з коліном, завдяки цьому я можу багато чого робити, працювати. В більшості ходжу на протезах, ніж сиджу на кріслі колісному”.

Любомир Перожак. Суспільне Тернопіль

Після двох реампутацій в Івано-Франківську Любомир почав реабілітацію та підготовку до протезування. Спочатку хотів протезуватися за кордоном, але обрав центр на Львівщині.

Любомир на реабілітації. Любомир Перожак

“Лікарі мене налаштовували, що все буде добре, питалися, чим я займався в цивільному житті. Я сказав, що був футболістом, вони сказали, що я ще буду бігати. І від того часу я жодного разу не заплакав, я завжди активний, усміхнений. Намагаюся надихати інших, налаштовувати їх на позитив, так само і військових, їжджу по реабілітаційних центрах, лікарнях, покращую їм настрій. Пояснюю їм, що їх чекає”.

Любомир грає футбол. Любомир Перожак

Найбільшою підтримкою, говорить Любомир, є сім’я — дружина Юлія та двоє синів — Андрій і Артем.

“А в нас іншого виходу й нема. Для того, щоб у наших дітей було дитинство, щоб він відчув себе в ролі нормального батька. Ми зібралися силами і заради дітей подолали цей шлях разом”, — говорить дружина Юлія Перожак.

Дружина Юлія Перожак. Суспільне Тернопіль

Наприкінці березня цього року Любомиру Перожаку вручили орден “За мужність” ІІІ ступеня. Бійцю передали нагороду під час виписки дружини з пологового.

“Найперша нагорода “За службу Україні”. Наступна нагорода була “Відвага та честь” від військової частини. Потім була “За поранення” від Міністерства оборони, “За мужність” нам вручили під час виписки з пологового. І останню отримав медальку, коли вручили “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”. Найцінніша медаль — це мої діти”.

Нагороди

Любомир з дружиною і дітьми. Суспільне Тернопіль

Зараз, розповів Любомир, найбільше мріє про перемогу України.

“Найбільше мріємо про те, щоб якнайшвидше завершилася війна і наші військові, побратими, друзі та родичі повернулися живими та здоровими до своїх домівок, до своїх дітей. Мрію про те, щоб усі діти були живими та не знали, що таке війна”.

Любомир зі сім’єю. Суспільне Тернопіль

Син Андрій. Суспільне Тернопіль

Богдан Боденчук, Дана Савицька