Там, де ми стоїмо до кінця. Військовий 129-ї бригади, втративши руку, продовжує служити

Військовослужбовець Андрій 129-ї окремої бригади ТрО з позивним «Сатана» після важкого поранення воює з протезом руки, але відступати перед ворогом не збирається.

Андрій став до лав ЗСУ з перших днів вторгнення, без будь-якої військової підготовки. Згодом пройшов навчання у Британії і продовжив службу в роті контрдиверсійної боротьби.

Під Архангельським на Херсонщині боєць підірвався на ворожій розтяжці й отримав важкі поранення – втратив ліву руку.

«Мені відірвало руку, посікло все обличчя й тіло. На правій – відрізало пару пальців, але їх вдалося пришити назад. Зробив протез. Після складних операцій та реабілітації повернувся до ЗСУ, щоб і надалі допомагати побратимам звільняти свою землю від загарбників», – розповідає Андрій.

Тікати нам нікуди. Якщо ми зараз все залишимо і складемо зброю, то вільними вже ніколи не будемо, – впевнений воїн.

«Країна-агресорка багато років чинила геноцид нашого народу. Ми все пам‘ятаємо, і не хотілося б, щоб пам’ять про наших загиблих побратимів зникла. Нам потрібно відстоювати свою землю, бо ми народжені бути вільними», – каже Андрій.

На його переконання, українці – єдина нація, яка боролась, бореться і завжди буде битися за свою незалежну країну.

«Мій старший брат, маючи громадянство іншої великої держави, приїхав сюди, щоб став добровольцем. Він загинув під час важких боїв під Бахмутом. І таких, як він, дуже багато», – згадує військовий.

Андрій засмучується, коли чує: «Мне эта страна ничего не дала, поэтому я ей ничего не должен».

«Такі люди мають пам‘ятати: ви тут народилися, навчалися і жили. Бо коли до нас у хати поприходили русаки, це вже не війна Зеленського, а кожного з нас», – переконаний чоловік.

Нині Андрій служить у медичній частині бригади. Справжній воїн, гідний нащадок прадідів-козаків, він вірить у нашу перемогу та відбудову держави і готовий стояти на захисті рідної землі скільки вистачить сил.

«Є тільки одна мета – звільнити свою землю. Землю, яка дала мені життя, де я виріс, де мої друзі і моя сім‘я. Якщо росіяни воюють за своїх дідів, які нас катували, то ми воюємо за наших дітей і за наше майбутнє. Разом ми – сила і нас не здолати», – вірить військовий.