Тероборонець, який втратив ногу під Ізюмом, продовжує виганяти ворога з рідної землі
Богдан — корінний ізюмчанин, який все своє життя займався лісництвом, але з перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україну долучився до лав Територіальної оборони. Ізюмський батальйон, у якому служить чоловік, гідно дає відсіч ворогу в наступальних та оборонних боях на Харківщині. Під час одного з них Богдан і втратив ногу…
— Я народився в місті Ізюм… це моя батьківщина. До широкомасштабного вторгнення я активно спостерігав за політичною обстановкою. Повномасштабне вторгнення, особисто для мене, було очікуваним, і я знав, що точно піду на війну. Так і трапилося… 25 лютого вже вступив до лав Територіальної оборони, — розповідає Богдан.
Чоловік пригадує, що тоді якраз був масштабний наступ на місто Чугуїв. Його підрозділ активно готувався до зустрічі з ворогом…установлювали блокпости та бойові точки.
— Саме по місту Ізюм перші удари були авіаційними. Вони, якщо не помиляюся, були 2 березня. Тоді й були скинуті перші бомби по центру міста та по нафтобазі. Місцеві мешканці до останнього не вірили, що росія напала, ну або сподівалися, що це ненадовго… багато людей тому й не виїхали, а коли вже хотіли, то було запізно. Ми ж проводили заходи для того, щоби не дозволити ворогу форсувати річку, — пригадує Богдан із позивним «Сільвер».
Питаю, чому «Сільвер». Такий позивний чоловіку дали побратими після важкого поранення, внаслідок якого він втратив ногу. Тож позивний отримав на честь одноногого капітана Джона Сільвера.
— Поранило мене 9 березня. Тоді були великі бої, по місту працювала ворожа арта, РСЗО, танки та авіація. Ввечері було завдано великого авіаційного удару. Мене одразу відкинуло, пролетів я так може метрів десять. У повітрі стояв дуже сильний запах спаленого пороху, і я побачив сильний спалах світла. Одразу зрозумів, що не можу самостійно пересуватися, — пригадує «Сільвер».
Богдан розповідає, що у той момент просто не зміг знайти свою аптечку, і йому довелося перетягувати ногу ременем від автомата.
— Ми навіть не могли підбігти один до одного, щоби надати медичну допомогу, адже навіть маленький рух супроводжувався новим ударом ворожої арти. Довелося лежати та чекати, коли перестане працювати ворог. Потім я знепритомнів, і хлопці мене якось витягнули, — ділиться воїн.
Армієць розповідає, що не одразу зрозумів, що залишився без ноги, але зізнається, що був готовий до будь-якого розвитку подій, адже єдине, чого хотів, — це вижити.
— Моя реабілітація тривала приблизно пів року… це разом із протезуванням. Спочатку був навчальний протез, на якому я ходив приблизно місяць. Не буду брехати, було важко, постійно натирало та боліло, але бажання скоріше викинути милиці було сильнішим. Потім мені зробили постійний протез — це наш вітчизняний, вінницький. Десь за три місяці я повністю став на ноги. У нас дійсно талановиті лікарі, які знають свою справу, — розповідає чоловік.
Богдан впевнений, що його рідне місто невдовзі відновиться і житиме ще ліпше, аніж до широкомасштабного вторгнення.
— Шкода тих, у кого зламані долі, шкода загиблих… Але людям треба жити далі, відновлювати те, що є, а нам — і надалі воювати за свою землю та знищувати ворога, до перемоги, — каже Богдан.
Світлана Кирган
Фото автора
Актуальні новини
- Группы инвалидности в Украине: виды, список заболеваний и порядок оформления
- Які пільги мають інваліди ІІ групи загального захворювання?
- Чи може виїхати за кордон чоловік, який має інвалідність третьої групи. Реальність та фейки
- Условия назначения пенсии по инвалидности в Украине
- Пенсионное обеспечение людей с инвалидностью
Залишити відповідь