Тренер з акробатики втратив ногу на війні, але мріє повернутися в професію. Історія Олександра

Вісім місяців тому Олександр Чайка дістав важке поранення. Снаряд, випущений з ворожого танка, розірвався в окопі біля його ніг. Самого завалило вивернутою землею та дошками. Побратим, що був поруч і зазнав контузії, побіг по допомогу.

Сашка відкопували хвилин сорок, його права нога була понівечена вибухом, на лівій – опік від уламків. Одразу ж доправили в госпіталь, а за добу – в Дніпро. Та цього часу вистачило, щоб у молодої людини розвинулась газова гангрена.

Дружина Олександра Анна, дізнавшись про поранення коханого, спочатку плакала і не могла дати собі ради, та оговтавшись від шоку, почала діяти.

Маленька тендітна дівчина виявилася сильною та стійкою. Лікарі давали лише 20% шансів на те, що Олександр виживе, але вона вірила, що все буде добре.

“Щоби врятувати Сашу, потрібна була ампутація. Я сказала, якщо треба відтяти ногу, робіть це. Головне – врятувати життя”, – розповіла Анна.

Ногу хлопцеві ампутували разом з кульшовим суглобом, щоби була впевненість, що гангрена далі не піде.

Та це було не останнє випробування. Після місяця реанімації Олександра повезли до Львова на подальше лікування та реабілітацію. Доїхати до місця призначення не вдалося.

“Відкрилася артеріальна кровотеча, і його зняли з потяга у Вінниці. Там ми й затрималися, – продовжила розповідь жінка. – Нам пощастило з лікарями. Хірурги зробили все, щоб закрити рану. Знову реанімація, та ми були налаштовані рішуче – боротися”.

Уже на цьому етапі молоді люди вирішили, що робитимуть усе, аби Олександр повернувся до звичного життя. А отже, потрібне якісне протезування.

“Ми вирішили, що протезування буде за кордоном, і не тому, що в Україні протези гірші. Зараз і у нас є високі технології в цій галузі. Просто Сашин випадок дуже складний. Отже, робити йому протез потрібно там, де є хороші майстри цієї справи”.

“Почали шукати інформацію, написали в соцмережах, нам допомагали всі, хто міг, – розповіла Анна. – Я вивчала все, аналізувала. Ми зупинилися на Америці”.

У країні багато військових, які користуються якісними протезами. А це – найкраща реклама.

Почався збір необхідних документів, спілкування з посольством, яке затягнулося на три місяці.

Водночас Сашко почав спершу самотужки, а потім під керівництвом реабілітологів, готуватися до наступного випробування. Він качав м’язи рук, плечі. Верхню частину тулуба.

“Перед тим як розпочати протезування, потрібно тренувати м’язи. Дуже важливо мати міцний корсет”.

Анна розповіла, що ходити на протезі непросто. Це ціла наука.

“Сашко, тільки-но зміг підніматися з ліжка, відмовився від візка і ходив лише за допомогою милиць”.

Спершу – в палаті, потім – на вулиці. Він ходив по 1,5 години, весь ставав мокрим, але тренувався завзято.

Після лікування у Вінниці ще якийсь час до від’їзду в Америку Сашкові довелося провести в реабілітаційному центрі. Там був басейн.

“Плавання – найкращий спосіб укріпитися перед протезуванням, – наголосила Анна. – Ці тренування допомогли нам витримати довгий переліт. Адже летіти довелося 10 годин із пересадкою”.

Та Сашко з честю впорався і з цим.

У Вашингтоні спеціалісти одразу ж взялися за нього. Вони оцінили його фізичну форму, вона дозволяла надіти одразу постійний протез.

“Складність опанування новою ногою була в тому, що ампутація занадто висока, – розповіла дівчина. – Сашкові виготовили тазову чашу, що утримує всю нижню частину тулуба. Завдяки ній вага розподіляється рівномірно. І знову почалися тренування вже на протезі”.

Але Сашко молодець. Він не здається і наразі вже планує майбутнє життя. Його мрія – повернутися в професію.

“Так, він не зможе показувати дітям деякі акробатичні трюки, сальто, але він щось придумає, – впевнена Анна. – Він уже знає, що робитиме найближчим часом. А згодом повернеться і до улюбленої справи”.

Усі впевнені, що йому вдасться задумане.

Анна стала для нього справжньою опорою в житті, помічницею і однодумицею.

Цій парі ще довго долати важкі шляхи, адже надіти протез – це одна справа, він також потребує і обслуговування недешевого і, можливо, заміни коли-небудь. Тому Сашко і Анна будують своє життя таким чином, щоб заробляти достатньо коштів, і на цю статтю видатків.

Їм усе вдасться. Наостанок Анна дала кілька порад людям, що опинилися в подібній ситуації.

“Протезування – це нелегкий і довготривалий процес. Раджу близьким ампутанта:

* Не чекати, коли все заживе, а починати підготовку до протезування, ще коли людина на лікарняному ліжку. Шукайте центри реабілітації, протезування, кошти. Спілкуйтеся з такими ж хлопцями і дівчатами, що вже опанували протези.

* Не сидіть склавши руки. Так, держава повинна забезпечити, але в державі війна. Візьміть ініціативу в свої руки.

* Не переймайтесь, що не маєте коштів. Коли зануритесь у це питання, зустрінуться і потрібні люди, і фонди, і організації, що зможуть допомогти.

“Головне, – каже Анна, – підтримуйте близьку людину, допомагайте їй в організації протезування, йдіть пліч-о-пліч з нею. І тоді успіх не забариться”.

Так було й у Сашка з Анею: у благодійного фонду, який організував протезування, до цього мав зовсім інші завдання, але тепер вони ще й опікуються українцями зі складними ампутаціями.

Анна говорить, що зараз фонд готує приїзд до Америки ще трьох бійців, які втратили кінцівки через війну, і збирає кошти для інших військових, які потребують складного протезування.

Підготувала Рина Теніна

Інформаційний портал міста Ізмаїл