Після трьох поранень, ампутації повернувся на службу боєць 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Владислав. Говорить: під Бахмутом втратив ногу, але не бажання бути у війську. Боєць пережив осколкове і кульове поранення, підірвався на міні-“пелюстці”, і нині на протезі знову у своєму батальйоні: служить на Донеччині та передає досвід побратимам. Чому вчить та як це — повертатися до служби з ампутацією — розказав Суспільне Донбас.
Владислав на псевдо “Гук” зі своїх 27 років дев’ять служить у ЗСУ. За цей час був і піхотинцем й розвідником. Наразі він — інструктор на військовому полігоні.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Владислав разом зі своїм підрозділом був поблизу Волновахи на Донеччині.
“Зустрічав на Волновасі колони. Прикривали відхід 53-ї бригади з Маріуполя. Там і отримав перше кульове поранення в праву ногу. 27 днів відбув у шпиталі, а після повернувся в частину. Давали відпустку реабілітаційну, я додому не їхав, залишився в частині. Хлопцям допомагав: на “хаті” на чергування заступав, їсти готував”, — згадує Владислав.
Друге поранення військовий отримав поблизу Бахмута — осколок йому влучив у руку. А в грудні 2023 року між Бахмутом та Часовим Яром боєць натрапив на протипіхотну міну.
“Ривок ноги вгору — я вже розумію, що чогось бракує. Почав падати на праву сторону. Наклав собі турнікет, поки падав. Мене хлопці, коли всередину затягнули, дали мені пігулок знеболювальних жменьку. Я просто лежав курив, а пацани мені ногу в пакет замотували. Потім на санчата посадили. Я ногу тримаю, а мене три кілометри тягнуть на санчатах”, — загадує Владислав.
Після цього поранення лікування тривало сім місяців. Як загадує, п’ять з них він майже не ходив.
Владислав “Гук” проводить навчання з надання домедичної допомоги на полігоні. Суспільне Донбас/Юлія Підгола
“Перший раз я не зміг встати на протез. У мене нерви в нозі дуже щемило. Коли вдягав протез — з’являвся фантомний біль. Через те, що ногу дуже сильно здавлювало, било в нерви, і нерв намагався знайти цю ногу. Зараз коли довго ходжу, нога пітніє. Іноді трохи боляче”, — розказує Владислав.
Ходити багато Владу доводиться на полігоні — він повернувся до свого батальйону в 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Тут він навчає інших військових.
“Я не скажу, що я якийсь елітний воїн, але досвід є. Особливо з пораненими. Під Пісками дуже багато перетягав піхоти. Накладав турнікети. За вихід я з собою брав їх майже з десяток. За два дні я всі турнікети використовував на піхоті. Досвід є. Щось людям показати — як з автомата цілитись і таке подібне”, — сміється Владислав.
Хлопець каже, що інакше зробити не зміг, і залишатиметься у війську доти, поки буде потрібен, бо хоче приносити користь.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Олександра Папіна, Анастасія Дашко