Ветеран російсько-української війни Юрій Харчук. Суспільне Вінниця
Юрій Харчук із Вінниччини — ветеран російсько-української війни, який добровольцем став на захист України 28 лютого 2022 року. Через рік отримав поранення під час атаки російських військових, внаслідок чого втратив дві ноги.
Про службу у війську, ампутацію та реабілітацію він розповів Суспільному.
“Служба почалася шикарно: 28 лютого ми вже були в окопі і захищали Україну, напрямок був Донецький. Як морська піхота ми виконували завдання, забирали своє, зачищали райони, села”, — розповів захисник.
Юрій Харчук виконував бойові завдання на Донецькому, Запорізькому, Херсонському, Миколаївському, Одеському напрямках. Свої поранення отримав 3 лютого 2023 року під час того, як рятував побратимів з оточення, прослуживши у своїй бригаді майже рік:
“Як це все вийшло, коли мене ранило: то просто був жорстокий наступ з нашого боку, і був наступ з їхнього боку. Між ними і мною було 50 метрів, мої хлопці потрапили в невелике оточення. Мені довелося їх діставати всіх. Врятували усіх, крім одного — його “задвухсотили”… Будемо казати так, ціною своїх поранень я врятував своїх хлопців…”, — розповів Юрій Харчук.
Ветеран російсько-української війни Юрій Харчук. Суспільне Вінниця
Під час наступальних дій для порятунку побратимів Юрія, його групу помітив російський дрон. Під час перерви на перезаряджання та відпочинок, за словами ветерана, до їхнього місцеперебування під’їхав танк.
“Спочатку я не розумів, що відбувається, бо все дзвеніло, все було в пилюці, а потім відчув, що на ногах не можу стояти, впав. Ліхтариком підсвітив, чи хлопці мої на місці, всі на місці, але поранені. Зрозумів, що в мене з ногами проблеми. Ну, нічого страшного, всі вижили”.
За словами ветерана, евакуація пройшла добре, але тривала близько шести годин через те, що в цей час російські військові атакували його групу. На операцію Юрія відправили в Донецьку область, однак там йому відмовили та перенаправили у Дніпро.
“У Дніпрі вже мені зробили операцію. Прийшов в себе на четверту добу. Тільки розплющив очі — побачив, що в лікарні. Якби я сам собі не наклав турнікети на ноги, то думаю, я б загинув”, — сказав ветеран.
Ветеран російсько-української війни Юрій Харчук під час роботи. Суспільне Вінниця
За словами Юрія, реабілітація проходила дуже довго: пів року він не міг вставати. Потім проходив фізичну підготовку, аби мати змогу ходили на протезах.
“Був період, коли я не хотів нікого бачити: ні маму, ні тата, ні братів, ні дружину. Я не хотів, щоб мене бачили в такому стані: все відкрито, в тебе шланги стирчать з ніг, кров і м’ясо. Але дружина з цим впоралась, вона дуже-дуже сильно підтримала, підтримали мої побратими, які раніше отримали поранення. Приходили до мене на протезі і показували, що вже вміють ходити, бігати і це давало сили, що в майбутньому все буде добре”, — розповів Юрій.
Наразі чоловік пройшов повний курс реабілітації та вільно ходить на протезах. Він повернувся до роботи у “Вінницяобленерго”, де працює експедитором транспортного відділку.
Ветеран російсько-української війни Юрій Харчук під час роботи. Суспільне Вінниця
Раніше Юрій Харчук працював на підприємстві близько 8 років водієм. Через ампутацію ніг не може повернутися на ту саму посаду, проте для себе вчиться на протезах водити авто.
“Раніше їздив у відрядження. Коли кінцівок немає, я дуже сильно відчуваю зміну погоди. Можу їхати за кермом і нога може сама зробити якийсь рух, який я не можу передбачити. Це не проконтролюєш: м’язи самі по собі тепер реагують на зміну погоди. Намагаюся їздити на машині, на коробці автомат, у мене виходить… Хотів би повернутися до побратимів. Ти розумієш, що ти знову щось можеш зробити, допомогти, але вже ніхто не візьме”, — сказав чоловік.
Ветеран російсько-української війни Юрій Харчук. Суспільне Вінниця
Чоловік каже, що мріє, аби війна швидше закінчилася.
“Наші діти не розуміють, що у нас йде війна. До останнього моменту своїй дитині я не показував своє поранення. Вона навіть не знала, що це таке, і як це все сталося. Лише місяці три назад почав знімати протези та показувати, що ось така проблема у нас є. Але це не проблема, це новий рівень, етап, який треба пройти і все. Мрію, щоб жодна людина, жодна дитина з цим ніколи більше не зіткнулася”.
Юлія Ковалишена